Чоловік не хоче давати більше грошей на сім’ю
Ми одружені вже 10 років. Ще тоді, коли почали жити разом удвох, домовилися, що чоловік мені перераховує певну суму на витрати — їжу, одяг, щось у хату. Сам він оплачує квартиру, собі одяг купує сам, має кілька дорогих велосипедів, дорогий велоодяг.
А мені цієї суми впритул на все вистачало. Я доглядала за собою хороші креми, гарний одяг, косметичні процедури. Вивчила німецьку, пішла на роботу, стало ще краще жити. Потім народилася перша дитина, пішла у декрет. Не виходячи на роботу, знову завагітніла другим. Грошей стало ледве вистачати на всі витрати.
Раніше нас було двоє, тепер стало четверо, а бюджет уже 10 років той самий. Ну і стала економити на собі, купувати дешеві креми, одяг тільки на розпродажах з дешевих магазинів, одна пара взуття на зиму, одна на літо, у косметолога не була вже 2 роки. Ще доводиться допомагати фінансово мамі та молодшому братові, цього не уникнути. Старший брат просить кожен місяць у борг, але не завжди може віддати хоча б частину боргу.
Хочу піти на роботу, але з дітьми постійно проблеми — то на тиждень хворіє, то на другий, потім я заражаюся. І так по колу. Жоден роботодавець такого не хоче. На маму надії немає у плані сидіти з дітьми.
Пробувала кілька разів говорити з чоловіком про підвищення суми на бюджет сім’ї, що 10 років та сама сума, а витрати збільшилися. Він відмовляється, каже, що в нього зарплата теж не особливо збільшується, і що у нього багато інших витрат (він купив будинок в іпотеку), і що якби я не допомагала своїм родичам, то в мене вистачило б грошей на все.
Щоразу принижуюсь, прошу додати грошей, коли наприкінці місяця на рахунку мінус, а він знову лається, на кшталт, куди знову все витратила. У той же час, я знаю, що в нього щомісяця різна зарплата, і те, що він мені дає на всю сім’ю, це навіть не половина, а третина. Решту відкладає.
У нього кілька банківських рахунків із добрими сумами. Каже, що скільки б він мені давав, я примудрюся все витратити, і він так не зможе відкладати на освіту дітей, на відпустку, на майбутнє, на непередбачені витрати.
Але ж живемо ми зараз, а не в майбутньому! Мені 42 роки, хочеться добре одягатися, доглядати шкіру, щоб зберегти красу.
Відносини у нас хороші, не лаємося, не кричимо ніколи, поважаємо один одного, жартуємо, сміємося щодня, разом ми чудова команда. Але в мене скінчилися аргументи, набридло це приниження кожну копійку просити. Не знаю, як ще говорити з ним про підвищення мого бюджету.
