Чоловік мріяв про дітей, він був з багатодітної сім’ї. Був старшим сином, тому винянчив всіх чотирьох молодших дітей, допомагав з ними батькам. Дві сестрички і два братики для нього і тепер, як діти. Він переймається їхніми проблемами, вони зачіпають його. Остап дуже розумний і добрий, вміє дати добру пораду та руку допомоги. Частенько згадує їх малими, пам’ятає їхні витівки і сумно стає що своїх не має.
З Оксаною живуть вже чотири роки. Він дуже любить жінку і живуть вони дуже гарно. Лише відсутність дітей є великим його смутком. Оксані теж не є від цього легко, він старається не ранити кохану, бо їй, як жінці, зовсім не просто. Коли обстежувалась, то повідомили їй що вона ніколи не народить. Для жінки це величезне випробовування. То ж вони вдвох, і після цього відкриття стараються не говорити на тривожну тему.
Та якось чоловік повернувся швидше з роботи, увійшов до квартири і почув Оксанину телефонну розмову. Жінка не почула, що відкрились двері, то ж продовжувала говорити.
— Уявляєш, мій навіть не здогадується, що я п’ю протизаплідні пігулки. Як добре, що мені прийшла ця думка до голови, бо колись мене з тими дітьми весь час діставав. А я їх так не люблю! Хочу жити гарно, відпочивати і дбати про своє задоволення. Він заробляє добре, сама теж працюю, то ж можу собі багато дозволити. Тепер ще й мене жаліє, бо думає, що я, як і він, не можу без дітей. Та хай думає, мені так зручно і добре. Живу як вареник у маслі і маю чистий спокій та турботу і любов хорошого чоловіка, — посміхаючись цинічно говорила жінка.
— Я ж марю дітьми, вони мені кожної ночі сняться, — не витримав Остап і зайшов до кімнати, де була Оксана. — Та як ти могла?—ледь стримувався чоловік
— Інго, передзвоню пізніше, — занепокоїлася жінка.
— Я йду від тебе! — вже не своїм голосом сказав Остап.
— Не треба! Давай поговоримо та вирішимо цю проблему. Не йди!— просила збентежена Оксана, але чоловік вже нічого не хотів слухати.
Він прекрасно все чув і зрозумів наскільки підло з ним поступала людина, яку він щиро кохав. Та він так піклувався і дбав про неї, як про маленьку дівчинку і зносив всі її неприємні капризи. Хотілось, щоб жінка була щасливою та менше мала в житті тривог. То ж позбирав свої речі і пішов з оселі, де його не цінували і обманювали стільки часу.
Знайшов собі квартиру, почав жити сам. Спочатку було не просто, але по-трошки ставало легше. Щоденна праця відволікала і на сумні думки не було часу. Вважав, що він зробив правильно, бо вчинок Оксани пробачити було неможливо.
Згодом зустрів жінку, з якою став зустрічатися. Спочатку відчував недовіру, але Ангеліна вміла переконати в протилежному. Правда, про відношення до дітей він її спитав ще на самому початку. І жінка, хоч здивовано, та позитивно відповіла. Вона любила дітей, мала двох племінників дошкільнят. Вона часто ходила до них в гості та старалась порадувати малих подарунками. Інколи залишалася з ними та няньчила, як брат з братовою йшли на весілля чи якісь інші забави, і не мали змоги взяти дітей з собою.
Остап і Ангеліна стали жити разом. Незадовго жінка порадувала чоловіка новиною, яку він чекав кілька років. Він не міг стримати емоцій з радості та щастя. Його довгоочікувана мрія збулась. Він стане батьком! Чоловік був готовим носити Ангеліну на руках і здувати з неї пилинки. Виходить вона по-справжньому його кохає, хоч на початку він не зовсім довіряв їй. Жінка стала для Остапа надзвичайною цінністю, стала тою єдиною і неповторною. Вони одружилися і стали сім’єю перед законом та людьми.
Галина Мазурик, “Мрія здійснилася”.
