fbpx
Події
Чоловік може без докорів сумління стоптати всю їжу з холодильника. Йому байдуже, що буду їсти я і діти

Смішно сказати, але збираюся розлучатися з чоловіком, тому що він наминає все, що не приклеєно. Смішно-то смішно, то жити з такою людиною в одному домі просто неможливо. Не зважати на власних дітей це вже край. Ситуація виглядає абсурдно і хтось скаже, що я роздуваю з мухи слона, але спробували б ви самі пожити в таких умовах.

Ми з чоловіком живемо разом уже більше шести років, є сини-близнюки їм ось-ось шість має виповнитися. Квартира у виплату, ми обоє працюємо. Здавалося б, нічого нового, так майже вся Україна живе. Тільки ось я все шість років змагаюся з невгамовним апетитом чоловіка.

Я можу наварити каструлю борщу, якого на тиждень повинно вистачити, а він присусідиться і за день його з’їсть. Ще й хліб весь в домі під’їсть. Він не має проблем з вагою, він великий, але міру ж знати треба. І про інших теж думати треба, не в лісі один живе, а в родині.

Бувало таке, що приготую вечерю, поки дітей викупаю і покладу за стіл, він уже всю вечеря з’їв, мені нічого не залишив. Відповідь завжди ода – ой, я щось не подумав або я думав, ти вже поїла. Перший час мене це навіть розчулювало, він так кумедно червонів при цьому, але роки йшли, а звички у нього не змінювалися.

Поки ми жили в однокімнатній було ще більш-менш, а от коли влізли у виплату власної, стало туго. Майже весь бюджет йшов на погашення оплати, а все що залишалося, потрібно було розтягнути на місяць.

Тільки ось як тут розтягнеш, якщо в холодильнику дочиста все з’їдається в перший же день? Особливо дратувало, коли готуєш голубці там, чи фрикадельки – не встигла відразу поїсти, все, вважай, що цього ти вже не спробуєш. Він навіть дитячі фрукти для прикорму примудрявся з’їдати.

Скільки разів я з ним говорила, не перелічити. Пояснювала, що ми з дітьми теж хочемо їсти, а він все з’їдає в одну пачку і ні про кого не думає. Чоловік оборонявся, заявляючи, що мені варто більше готувати, а то він живе впроголодь. Куди більше? У двадцятилітрових каструлях хіба тільки. П’ятилітровки вистачало тільки на день.

Зі свекрухою намагалася поговорити, щоб вона синові пояснила. Але вона тільки розчулено згадувала, що синочок завжди добре їв, цього у нього не відняти. А проблем шукати тут нічого, подумаєш, їжа, придумала я там собі казочку.

А ось і не казочка, знаєте. Спробуй не реагувати, коли тато заточив всі котлети, а ти з дітьми пісним рисом харчуєшся, тому що грошей немає, зарплата тільки через п’ять днів, а в холодильнику порожньо. Сама ж нехай ще, але діти! Їм потрібно повноцінно харчуватися, а їх рідний батько про них і не згадає перед тарілкою.

Я від цього втомилася, почала купувати продукти і частину відносити своїй мамі, щоб можна було туди прийти дітей хоч фруктами чи солодощами потішити, м’ясом і рибою нагодувати. Але багато там з моєї зарплати накупиш?

Про те, що чоловіка не переробиш і тут тільки розлучення допоможе, довела остання ситуація, після якої я з’їхала з дітьми до мами. У хлопчаків був день народження, я їм пообіцяла торт зробити. Вони замовили, що хочуть в начинку, я його зробила.

Робила вночі, бо вдень просто немає часу, я ж працюю. На наступний день думала відіспатися, все одно з роботи відпросилася. Всю ніч чарувала на кухні, піч в плиті працює ледве-ледве, та поки желе застигло, в загальному мороки багато. Вранці, думаю, встану раніше, зіб’ємо крем і прикрашу, а поки посплю кілька годинок.

Коли у мене продзвенів будильник, я вийшла на кухню і зрозуміла, що можу йти далі спати. Торта не було. Ні коржів, ні желейного шару, ні фігурок для прикраси. Сини ще спали.

Я зателефонувала чоловікові, мене вже колотило. Він без задньої думки сказав, що так, він з’їв, смачно вийшло. Залишки він забрав на роботу. Ще й з наїздом таким – ну а що ти хотіла, чим мені було снідати. Тобто, я винна.

У підсумку, діти залишилися без торта і дуже засмутилися, а я зібрала речі, щоб перевезти їх до мами. Буде розлучення.

Свекруха і чоловік вважають, що я влаштувала бурю в склянці, тому що через їжу люди не розлучаються. А я не через їжу розлучаюся. Просто таким способом чоловік показує, як йому на нас начхати – і на мене, і на дітей. У мене тато свого часу десять років прикидався, що солодке взагалі не любить, щоб мені більше діставалося. Я тільки потім дізналася, що він неймовірний ласун. Просто грошей на два тістечка у нього не було, і він купував одне для мене.

А чоловік думає тільки про себе і свій комфорт. Сама я б можливо і не рипалась б. Врешті-решт є і плюс – з таким чоловіком не погладшаєш. Але діти повинні жити в нормальних умовах, а не з вічним усвідомленням, що про них батько не думає.

Фото ілюстративне.