fbpx

Чоловік любить очима, тому кажучи, що у нього чудова дружина, Ілля завжди додавав: “Тільки от не фотомодель, на жаль. Ну то Бог із ним. З лиця води не пити”. Люді було прикро це чути

Насправді, дружина у Іллі була чудовою, він це визнавав. Так і говорив: “Ти чудова дружина, Людочко!”. Та й знайомі постійно говорили, як Іллі пощастило з нею.

І справді. Люда була людиною неконфліктною, не “компостувала мізки”, не вимагала. Якщо щось їй і було потрібно, вона ввічливо просила, а якщо отримувала відмову, робила все сама. Вона працювала, та окрім цього встигала готувати, вважаючи, що їжа повинна бути смачною і корисною. Прибирала найчастіше, у вихідні дні, та це Іллі було не принципово — головне, що вона не турбувала його.

Коли з’явилася дочка, і Люда пішла у відпустку, стало ще простіше: тепер у неї був час і на прибирання теж. А попросити про допомогу у чоловіка совість не дозволяла — вона ж, справді, весь день вдома сидить.

Одним словом, дружиною вона була хорошою. Але, як відомо, ідеальних людей не буває. Був недолік і у Люди. І досить серйозний. Вона не мала модельної зовнішності.

Її волосся не було гладким і красиво укладеним, воно увесь час закручувалося кільцями навколо обличчя. Вилиці теж не дуже виділялися — форма обличчя у Люди була класичною, овальною. А ще у неї були тонкі губи, що зараз геть не модно. Та й вії не дивували ні довжиною, ні густиною — такі собі звичайні вії. Про колір обличчя навіть і говорити не варто: він не був ідеально рівним, до того ж Люда від природи була досить блідою.

І фігура Люди приносила Іллі чимало невдоволень. Мало того, що у неї були не надто довгі ніжки, а після появи донечки вона ще й набрала вагу, насилу влізала у сорок шостий розмір. Вона, звичайно, обіцяла Іллі схуднути, як тільки донька трохи підросте і з’явиться час, щоб взятися за себе, але він в це майже не вірив.

Чоловік любить очима, тому кажучи, що у нього чудова дружина, Ілля завжди додавав: “Тільки от не фотомодель, на жаль. Ну то Бог із ним. З лиця води не пити”. Люді було прикро це чути, але Ілля пояснив, що на правду ображаються тільки недалекі люди і показував їй фотографії з інтернету: гладеньких, неймовірно прекрасних дівчат з персикової шкірою і бездоганними волоссям. “Ти на них схожа? Ні. Тому я і кажу — не фотомодель,” — і розчаровано зітхав.

Люда дуже комплексувала стосовно своєї зовнішності, але змінити нічого не могла. Грошей завжди не вистачало, тому вона економила на собі — які вже там салони краси, якщо з усіх засобів догляду за собою грошей вистачало на найдешевші денний і нічний крем, а єдина помада, яку вона могла собі дозволити, — це гігієнічна, і то тому, що від вітру у неї пересихали губи.

Люда була у відчаї, тим паче, що і подружки підливали масла у вогонь, говорячи про те, що не дарма її чоловік мало не цілими днями “лайкає” фотографії красунь, дивись, бо піде до якоїсь із них. Люда смутно уявляла собі, що таке меланхолія, але це не заважало їй повільно, але вірно рухатися саме в цьому напрямку. І тоді історія б закінчилася дуже і дуже печально. Однак, як це часто буває, усе змінив один випадок.

Іллю з Людою запросили на ювілей його рідного дядька — п’ятдесят років, це не вам жарти! У банкетному залі народу зібралося багато, декого Ілля не пам’ятав, а когось і не знав зовсім: тут були і родичі, і друзі, і колеги.

Іллю і Люду посадили за столиком з двома іншими парами: чоловік і дружина середнього віку і молодий хлопець з дівчиною. Як естет, Ілля насамперед намагався роздивитися дівчину і, розчаровано відвів погляд: дівчина була не те щоб некрасивою, вона була, йому не до смаку, відверто кажучи мала дуже специфічну зовнішність.

Можливо, вона намагалася нафарбуватися, але у неї погано вийшло. Косметика не змогла приховати ні величезних темних кіл під очима, ні впалих щік, ні болісно ані висипів на обличчі. Її розпущене волосся, було схоже на якесь бадилля, а ключиці випирали з вечірньої сукні так, що ставало не по собі. Коли дівчина встала, щоб піти танцювати зі своїм компаньйоном, Ілля побачив, що вона не просто дуже худа. Вона абсолютно плоска. “Ніяка!” — у думках констатував він і відволікся на салати, які були просто чудовими.

Від їжі він відволікся нескоро, тому пропустив момент, коли зав’язалася розмова між Людою і молодою парою. Він прийшов до тями, коли кавалер тої худої дівиці говорив його дружині:

— Ви дуже красива жінка! У вас є родзинка, чарівність. Зараз всі дівчата схожі одна на одну — на жаль, це мода… А вам вдалося зберегти свою самобутність…

— Та ну, що ви… — ніяковіла Люда. Теж мені, красуню знайшли!

— Ви, справді, красива жінка, — промовила молода дівчина, — Стас абсолютно правий і йому можна вірити — він професійний фотограф.

— Як цікаво, — вирішив приєднатися до їхньої розмови Ілля. — Мені ще ніколи не доводилося спілкуватися з фотографами. Заздрю вам: цілими днями працюєте із красивими дівчатами… От би подивитися хоча б на одну з них…

— Та нема питань! — посміхнувся Стас. — Знайомтеся — це Сніжана. — і він показав на свою супутницю. —Можливо ви бачили в місті білборди з рекламою парфумів? Це наша з нею робота.

— Але… але ж… — белькотів Ілля, не в силах підібрати слова. звичайно, він не раз задивлявся на ту фею в легкій повітряній сукні, що тримала в руці парфуми. — Але ж… ви не схожі…

— Ну ще б пак! — дзвінко засміялася Сніжана, анітрохи не образившись. — Макіяж, який робили упродовж двох годин, професійна косметика, професійний візажист. Зачіска — півтори години, двоє перукарів чаклували над моїм волоссям, тонна засобів і лаку. Одяг підібрав стиліст. А, знаєте, скільки ми зі Стасом працювали, щоб отримати саме той, один-єдиний знімок? Десять годин! ДЕСЯТЬ!!! Поки кадр вибудуєш, поки світло правильно поставиш…

— Ну і обробка фото, якою я займався кілька днів — доповнив Стас.

Сніжана подивилася на Іллю, потім на розгублену Люду, потім знову на Іллю і глузливо сказала:

— А ви, напевно, були впевнені, що моделі в житті виглядають рівно так само, як на фото? Завжди? Навіть щойно прокинувшись?

Ілля кивнув:

— Ну я ж бачив фото де дівчина снідає, тільки що піднявшись із ліжка…

— Зйомка в стилі “будуар”— в один голос сказали Стас і Сніжана і так само дружньо розсміялися.

— Як класно, що залишилися ще люди, які щиро вірять нашим роботам, — сказав Стас.

— Але як же ж це сумно, коли ці люди вимагають такої ж картинки в реальному житті від своїх дівчат або дружин, — додала Сніжана.

Ілля промовчав. У нього в голові щось змістилося, і це “щось” поки що не вдавалося повернути на місце. Перший раз за всі роки спільного життя йому було соромно перед Людою.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page