fbpx
Дозвілля
Через місяць прийшли новини з Молдови. Років десять назад, донька Ауріки вийшла заміж і поїхала в Україну. Матір забрала з собою. Родичів у селі не залишилося. Адресу з’ясувати не вдалося. Денис Святославович засмутився

Хто сказав, що після пенсії починається старість? Полковник у відставці, Денис Святославович, зустрів свої сімдесят років у гарному настрої в колі своєї родини. Одне засмучувало, дружина не змогла дожити до цього свята. Проте його радували діти і особливо онуки.

У Дениса Святославовича було чотири сини, чотири красуні і розумниці невістки і шість онуків — бешкетників. Він дуже хотів хоч одну внучку. Діти обіцяли, а Денис Святославович чекав.

Свято пройшло шумно з піснями і танцями. Онуки читали вірші. Прийшли родичі і друзі. Надарували безліч подарунків. Чоловік був дуже щасливий.

Наступного дня, Денис Святославович вирішив відвідати дружину. Він прийшов на цвинтар, привітав її, прибрав де потрібно. Прямуючи до воріт, він побачив свіжу, вкриту квітами могилу і жінку біля неї. Жінка тихенько плакала.

«Біда у неї, а вона одна», — подумав, Денис Святославович— «Раптом ще погано стане. У мене машина за воротами. Треба її додому відвести».

Він тихенько підійшов і став за її спиною. Придивився на фотографію.

— Та, це ж Павло, — вигукнув Денис Святославович.

Жінка від несподіванки здригнулася і обернулася.

— Ви знали мого чоловіка? — Тихо запитала вона.

— А Ви Ольга? Дружина Павла? Тобто вдова, — сказав він.

— Щось я Вас не пам’ятаю, — промовила жінка.

— Олю, я Денис. Згадуйте, ми були курсантами останнього курсу. У Молдові. Ви ще до Павла приїхали і там весілля ваше гуляли. Я свідком був. Потім мене на Далекий Схід відправили, а вас, знову в Молдову. Згадали?

— Ой, Денис. Згадала. А ось мій Павлик не дожив, — вона знову розридалася, — Погано без нього. Якби не діти і внуки, я б зійшла з розуму.

— Раз така несподівана зустріч, стільки років пройшло, давайте заїдемо в кафе? Посидимо. Павла згадаємо. Ви мені про себе розкажете. Поїхали? – Запропонував Денис Святославович.

Розмова в кафе затягнувся. Вони розповідали одне одному про свої родини, згадували молодість і весілля. За розмовою не помітили, як настав вечір.

— Ой, — стрепенулася Ольга, — Засиділись ми з Вами, пізно вже. Мене, напевно шукають. Зовсім забула, я Вам хочу сказати дещо важливе. Може Ви і не знаєте, та пам’ятайте, на весіллі з вами дівчина була? Ауріка її звали?

— Звичайно пам’ятаю. Я в неї закоханий був. Навіть одружитися хотів.

— А чому ж тоді не одружилися?

— Та, як Вам сказати, — зім’явся Денис Святославович, — Батьки були проти. Та й не в цьому справа, я ж тоді з Тетяною познайомився. Точніше батьки мене познайомили. Ну, тоді часи інші були. От я з нею й одружився. Та я не жалкую. Жили ми разом душа в душу. А Ауріка, вона молдаванка, сім’ю її не знав. Може це й на краще.

Ольга похитала головою.

— Слухай. Коли ми із Пашею, після випуску, повернулися в Молдову, поселилися в гарнізоні біля села Будешти. Якось була я там в магазині і зустріла Ауріку. І вона була не одна. А з новонародженою дівчинкою. З твоєю донечкою.

— Не може бути, — ахнув Денис Святославович.

— Її батьки, як дізналися, що вона при надії, відразу в село заслали. Там вона і народила. Назвала доньку Маро. Ми поки жили там, дружили. А зараз, я вже не знаю, що там і як. Загубилися.

— А чому ж мені не повідомили? Я б відразу примчав.

— Перш за все, через її батьків, вони, як дізналися, що ти іноземець, дуже засмутилися. А потім Павло дізнався, що ти одружився. Вона не захотіла псувати тобі життя. Бо дуже вже тебе любила.

Ця новина схвилювала Дениса Святославовича. Наступного дня він зібрав всю свою сім’ю. Дуже хвилювався, як вони сприймуть таку звістку. Потім зібрався з думками і розповів все, нічого не приховуючи. У повітрі повисла довга пауза.

— Дідусь, а ти тепер одружишся? — не витримав старший онук. —У нас буде бабуся?

— Я не знаю, — пробурмотів Денис Святославович.

І тут заговорив старший син.

— Ну, тату, ти даєш. Хочу сказати тобі одне і думаю, що брати зі мною погодяться. Завжди хотів мати сестру. Ось нарешті так і сталося. Насправді, я дуже радий.

Після цих слів всі заметушилися. Почали висувати припущення, де і як можна знайти Ауріку. Денис Святославович заспокоївся, зрозумівши, що діти його не засуджують.

— Тату, ти не хвилюйся. Хоч зараз через ситуацію, до Молдови ти не злітаєш, але є родичі, друзі. У друзів, свої друзі. Знайдемо потрібну людину, з’їздить вона в село і про все довідається.

— А сестра, це класно!, — Підтримав молодший син. — Мати її також нам не чужа людина. Не хвилюйся усе буде добре.

Через місяць прийшли новини з Молдови. Років десять назад, донька Ауріки вийшла заміж і поїхала в Україну. Матір забрала з собою. Родичів у селі не залишилося. Адресу з’ясувати не вдалося. Денис Святославович засмутився.

— Нічого страшного, — заспокоював його син, — Знайдемо сестру. Вже простіше. Всі дані є. Навіть прізвище чоловіка Мари знаємо. Знайдемо.

Біду ніхто не кличе, вона приходить сама. В кінця літа Денис Святославович занедужав. Сильно. Поклали його лежати стаціонар. Підключили до апарату.

Сім’я хвилювалася. Лікарі тільки розводили руками. Два тижні пройшли, як уві сні. Отямився Денис Святославович рано вранці. Слабкість страшенна, навіть руки підняти не може.

— Живий? От і добре, — запитав сусід по палаті, — Молодець, видерся. А ось хлопцеві не пощастило, — кивнув він на пусте ліжко.

— Мені жити треба. Сім’я у мене.

— Та знаємо ми твою сім’ю, — зареготав сусід, — Кожного дня весь табір під вікнами ходить. Їх проганяють, а вони все одно не йдуть. Мені аж заздрісно.

Денис Святославович підвівся.

— Лежи, не вставай. Не дійдеш до вікна, бо слабкий ще, — перелякався сусід.

— А ти допоможи. Сам розумієш, як мені не терпиться їх побачити.

Сусід допоміг встати і потихеньку дійти до вікна.

На вулиці, під вікнами лікарні, він побачив чотирьох синів з дружинами. Навколо них бігали онуки. В середині стояли дві жінки. Одна у віці, а інша молода. Біля них стрибала дівчинка. Чорнява з довгими косами. Старший онук підбіг і поцілував її в щічку. Всі засміялися.

— Ця моя онучка. Яка ж вона красива, — заплакав від щастя Денис Святославович.

Фото ілюстративне.