Через брак грошей я почала прибирати чужі будинки. – Софіє, ритися в брудному одязі? Це те, про що ти мріяла? Мені соромно перед друзями за тебе і за твою роботу, – сказав гнівно чоловік. Я не мала підтримки, але гроші, які я заробляла, штовхали мене рухатися в тому ж напрямку. Одного дня я зрозуміла, що заробляю в рази більше Віктора. Сівши за круглий стіл з чоловіком, я прийняла для себе надважливе рішення.
– Софіє, ти серйозно? Прибирати чужі квартири? – Віктор спантеличено подивився на мене. – Це ж низько!
Я мовчала, вдивляючись у його обличчя. Він не розумів, як важко бути безробітною в той час, коли потрібно платити за квартиру, лікування доньки та ще й годувати родину. У мене просто не було іншого вибору.
Рік тому я втратила роботу. Компанія, в якій я пропрацювала десять років, оголосила скорочення. Мені тоді здавалося, що це кінець світу. У маленькому містечку нову роботу знайти складно, особливо коли ти не можеш надовго залишити домівку через потреби дитини.
Віктор спершу мене підтримував:
– Ми впораємось. Знайдеш щось краще.
Але з часом підтримка змінилася на роздратування. Ми почали сваритися через гроші.
Я шукала роботу місяцями. Розсилала резюме, відвідувала співбесіди, але безрезультатно. Невдовзі стало зрозуміло: нашій сім’ї потрібен дохід, і я не могла дозволити собі чекати ідеальної вакансії.
Одного дня за чаєм моя подруга Оля запропонувала:
– Софіє, чому б тобі не допомогти мені з прибиранням? Заплачу. У мене часу на це геть не вистачає.
Спершу я засміялася, але потім подумала: а що, якщо це шанс?
Оля стала моїм першим клієнтом. Вона залишилася задоволеною, і згодом порадила мене своїм знайомим. Так я почала працювати ще в кількох родинах.
Перший час було важко. Я почувалася ніяково, прибираючи чужі будинки. У школі нас вчили, що така робота – для тих, хто не зміг досягти чогось у житті. Але я розуміла, що це тимчасово. І найголовніше – гроші з’явилися, я могла заплатити за реабілітацію доньки.
Одного вечора, повернувшись додому, я помітила, як Віктор хмуро дивиться на мене:
– Ну і як, багато заробила на чужій білизні?
Його слова вразили мене. Але я мовчала.
З часом кількість клієнтів зростала. Люди цінували мою старанність. Літні пари раділи, що я допомагаю їм, адже їм важко впоратися з великим прибиранням. Зайняті молоді сім’ї казали, що їм приємно повертатися додому, де чисто й затишно.
Одного дня, підраховуючи заробіток за місяць, я зрозуміла, що заробила більше, ніж на попередній роботі. Я вперше за довгий час відчула гордість за себе.
Поступово Віктор змінив своє ставлення. Одного вечора він сказав:
– Ти молодець. Я не думав, що з цього щось вийде, але ти довела, що я помилявся.
Ці слова стали для мене підтримкою.
Через пів року я зрозуміла, що роботи стало настільки багато, що я більше не встигаю виконувати всі замовлення. Тоді я вирішила зареєструвати власний бізнес. Це рішення було ризикованим, але необхідним.
Моя подруга Катерина, яка втратила роботу після декрету, стала моєю першою співробітницею. Разом ми створили справжню команду. Я почала рекламувати наші послуги через знайомих і соціальні мережі.
З кожним місяцем ми отримували все більше замовлень. Я змогла не лише забезпечити свою родину, а й допомогти Катерині, яка була вдячна за цю можливість.
Зараз я дивлюся на той час із вдячністю. Якби мені тоді сказали, що я стану власницею прибуткового бізнесу, я б не повірила. Але життя навчило мене важливого: не варто соромитися жодної чесної роботи.
Мені більше не соромно казати, чим я займаюся. Люди, з якими я працюю, ставляться до мене з повагою. Я бачу, як моя робота полегшує їм життя, і це дає мені сили рухатися далі.
Мій чоловік зараз підтримує мене. Він навіть допомагає із бухгалтерією та плануванням. Разом ми будуємо наше майбутнє, і я відчуваю, що всі труднощі були не даремно.
А тепер хочу запитати вас, дорогі читачі: як ви ставитеся до роботи, яку багато хто вважає «недостойною»? Чи погодилися б ви займатися таким, якщо це забезпечить вашу сім’ю?
