ChatGPT сказал:
Вікторія була єдиною донькою своїх батьків. Вони дуже любили її й балували. Усе, чого хотіла дівчина, вона мала. Родина жила заможно: батько працював начальником на заводі, а мати — лікарем у поліклініці.
Дівчина закінчила школу й готувалася до випускного. Разом із мамою вони купили гарну й стильну сукню, і Віка мріяла скоріше одягнути її та показати іншим. Випускний мав бути за два дні, тож дівчина вже записалася до перукарні. У п’ятницю, напередодні свята, мати повернулася з роботи раніше, щоб устигнути підготувати одяг і себе до випускного своєї улюбленої доньки. Батько ще був на роботі й мав повернутися пізно.
Жінка згадала, що забула купити хліба до вечері, і попросила доньку швиденько збігати до магазину. Дівчина швидко зібралася й пішла. По дорозі до магазину сталася біда — дівчина потрапила під машину. Вона була жива, тож водій посадив її до себе в автомобіль і повіз до лікарні.
По дорозі хлопцеві зателефонував батько, і той розповів про те, що трапилося. Батько наказав не їхати до лікарні, адже там викличуть поліцію. Сказав переконатися, що дівчина жива, і тоді залишити її десь біля лікарні, щоб не «світити» себе та машину. Поглянувши на заднє сидіння, хлопець жахнувся — дівчина втратила свідомість. Він подумав, що вона віддала Богу душу, злякався і вирішив вивезти її подалі від міста, залишивши в якомусь селі. Так він і зробив.
Дівчину знайшла біля свого паркану самотня жінка — знахарка. Вона забрала її до себе, надала першу допомогу й залишила в себе до одужання. Віка швидко пішла на поправку, але втратила пам’ять. Вона не пам’ятала, хто вона, де живе і хто її родина. Документів при ній не було, тому знахарка вирішила, що дівчина поживе в неї, доки пам’ять не повернеться. Так Віка прожила у неї понад дванадцять років.
Пам’ять повернулася лише після великого стресу. Після народження донечки Віка жила з чоловіком у тому ж будинку, де колись оселилася. Вони були разом уже шість років, а два роки тому одружилися.
Одного разу, коли вона спала з дитиною, до їхнього будинку вдерлися грабіжники. Вони не знали, що в хаті є люди. Побачивши їх, Віка дуже злякалася — пережила сильні хвилювання. Їй вдалося врятувати себе і малечу, і саме тоді до неї повернулася пам’ять — вона згадала, хто вона і де її родина.
Через кілька днів Віка разом із чоловіком і донькою поїхала до батьків. Ті були безмежно щасливі, плакали від радості й не могли повірити, що це справді вона. Адже вони вважали, що доньки вже давно немає серед живих. Ні поліція, ні екстрасенси не змогли допомогти знайти дівчину. Батьки вже змирилися з втратою, хоча й найняли приватного детектива, який згодом розповів про дорожню пригоду. Але ні хлопця, винуватця пригоди, ні саму дівчину знайти не вдалося.
Віка розповіла, що жила в маленькому селі, допомагала Людмилі — тій самій знахарці, яка її врятувала, — збирати трави та по господарству. У селі було лише одинадцять будинків, де жили переважно старі люди. Після того нещасного дня на її обличчі залишилися шрами, тому Віка уникала людей. Із чоловіком познайомилася також у селі — він був місцевим фельдшером. Батьки були безмежно щасливі.
Наразі вона живе з чоловіком у тому самому селі, допомагає Людмилі — своїй рятівниці, яка подарувала їй друге життя. Батьки часто приїжджають до них у гості й дякують Богові, що їхня донька знову з ними.
Відтоді життя Вікторії змінилося назавжди. Вона ніби отримала другий шанс — не лише повернути собі минуле, а й по-справжньому оцінити теперішнє. Вона часто дивилася на свою маленьку донечку й не могла стримати сліз: адже колись її саму теж могла чекати зовсім інша доля. Батьки обожнювали онуку, привозили подарунки, допомагали з господарством і дякували Людмилі за те, що врятувала їхню доньку.
Часом, коли над селом сходив світанок, Віка виходила на ґанок і вдивлялася в обрій. Вона думала про минуле, про той гіркий день, який забрав у неї пам’ять, і про людей, котрі врятували її життя. Тепер вона знала: щастя не завжди там, де розкіш чи гучні свята — воно в родині, у теплих руках дитини, у спокої сільського ранку. Вона дякувала Богові за кожен день і за те, що змогла знайти не лише свою сім’ю, а й саму себе.
