Cестра мого чоловіка, Надто високої думки про свою особистість в цьому житті. Наприклад, вона щиро вважає, що може виконувати роль ревізора, а під час її візитів усі повинні слухати її і запопадливо годити. Дзуськи! Мені з цією панянкою точно дітей не хрестити, тому нехай Оля спускається з уявних небес на землю і займається своїми справами.
– Чуєш Дмитре, а чого твоя сестра заміж не вийде? – якось під час вечері запитала я чоловіка. – Стільки енергії одразу ж у правильне русло спрамувалось би. Чого вона до нас причепилася? Приїжджає, мов на роботу.
– Там якась давня історія була, – чоловік задумливо відправив до рота шматок риби. – Точно не можу сказати, але Оля ніби, як у чоловіках розчарувалася. Відтоді вони з мамою живуть, кажуть, що їм нікого не потрібно.
– У чоловіках, кажеш, – як відлуння, повторила я за чоловіком. – Дивно. Я на чоловіка не схожа, але любові з її сторони ніякої? Чи є якась схожість?
Я жартівливо подивилася на чоловіка, почала чекати від нього компліменту. Але ж Дмитро був настільки захоплений поїданням вечері, що не зрозумів мого жарту.
Це запитання я не випадково поставила чоловікові. Мало того, що Оля дуже часто буває у нас, вимагаючи, щоб її зустрічали, як зірку, чи божество, так ще й гроші з мого чоловіка. свого брата тягне, хоча сама старша від брата на добрих п’ять років.
– У них просто в бібліотеці дуже низькі зарплати, – винувато протягнув чоловік, переказуючи чергову суму на потреби похмурої сестрички. – А одягатися хочеться, як і будь-якій іншій жінці.
– Якщо вона так упереджено ставиться до чоловіків, то для чого їй гарно одягатися? – ставлю я резонне запитання. – У нас он у квартирі холодильник на ладан дихає, не дай Боже, поїде у світ тіней, доведеться нам його за власний кошт купувати.
Чоловік божиться, що поговорить із сестрою щодо неможливості фінансової допомоги, але віз і досі там – сестра просить клянчить, Дмитро допомагає. Я тут порахувала, з’ясувалося, що Оля взагалі може на роботу в свою бібліотеку не виходити, її повністю утримує Дмитро.
– Милий, це наш із тобою спільний бюджет, – намагалася я донести до чоловіка здорову думку. – На ті гроші, що ти витратив на сестру, ми могли б чудово відпочити. Розумієш?
Дмитро розводить руками, мовляв, що він може вдіяти, сестра є сестра і продовжує інвестувати фінанси в «чорну діру» на ім’я Ольги.
Але і це не головний мінус. Ольга з матір’ю, моєю свекрухою, мешкає в невеличкому селищі міського типу, що розташоване за 45 кілометрів від нашого міста. Вони взяли собі таку звичку – навідуватися в наше місто з дуже вагомої причини – сина провідати, а заодно магазинами пройтись.
Приїжджають вони завжди в п’ятницю ввечері, завжди з одними й тими ж виразами обличчя: зверхніми і відстороненими, немов не з села завітали а з пентхаусу якого.
Але ж візити у них завжди із підтекстом. Так і минулої п’ятниці:
– Як холодно стало! – говорить мама мого чоловіка, – Ще трішки і морози а в нас у селищі навіть пристойного одягу не знайти.
Я повільно закипаю, бо розумію до чого йдеться .Ага! Зараз почнеться найголовніше:
– Дмитрику, братику, у тебе начебто нещодавно зарплатня була? – перехоплює ініціативу Оля. – 5-те число, усе правильно?
У неї що, всі пам’ятні дати записано? Я вже почала підраховувати, у скільки нам із чоловіком обійдеться візит свекрухи і зовиці.
– Мамі б не завадило зимові чоботи придбати, а мені пуховичок потрібен, – видала Оля скоромовкою.
– А до цього ви у чому ходили? Чи минулорічні обновки вже вам не підходять – запитую я. – Потрібно йти в ногу з часом, 21-ше століття, та й час нині такий, можна купувати дорогі речі щосуботи, так. Минулого разу на осінь вас одягнули, грошей позичили, а нині вже й на зиму вам потрібно. А може вам уже зайве, чи нам хоч трішки допоможете? Совість де?
– Дмитре! – починає багровіти Оля, на правах старшої сестри підвищуючи голос. – Ми приїхали до тебе на гостину, з простим проханням, а твоя жінка нас принижує і слова не дає вставити.
– Знаєте що? – я теж підвищую голос. – Ви приїжджаєте до нас з однією лише лише метою – грошей попросити. Хоча ні. що я. Вам ще мене потрібно навчити жити, їсти варити і розповісти мені. яка я щаслива, що мені такицй счоловік трапився. бо нині б пляшки порожні збирала. Так?
Того дня я не витримала і грюкнувши дверима вийшла геть із нашої квартири. Звісно, усі гроші які були у нас я із собою забрала, адже розуміла, що нічого не застану у понеділок, знову на позичках сидітимемо.
Уже п’ятий день я у матері. Поставила чоловіку умову: або його рідня. або наша сім’я. Терпіти його маму і сестру я більше не збираюсь.
— То що ж мені від матері відмовитись? Ти не повинна ставити мене перед таким вибором.
Повинна чи ні, але я поставила. З мене досить. Але от що мене вразило – він і досі за мною не приїхав, не телефонує і не пише , навіть.
Невже моєму шлюбу кінець?
Головна картинка ілюстративна
