Дозвілля
Майбутня свекруха хотіла дати мені 10 000 гривень, щоб я зникла з життя її сина. Я погодилася, але за однієї умови. – Ви жартуєте, правда? – спитала я.
Я сиділа за нашим старим дубовим столом, за яким ми з Андрієм колись малювали плани на майбутнє. Вечірня лампа кидала м’яке світло на тарілки з картоплею та запеченим
— Ти оформив поруку за кредитом для своєї сестри від мого імені? — я була обурена, тримаючи в руках конверт із банку. Віктор застиг на порозі кухні. Його
Я помітила, що Тарас останні дні якийсь неспокійний. Його очі бігали, він уникав розмов, але я чекала, що він сам усе пояснить. За вечерею я не витримала: —
Я доїдала шматочок шашлику, коли голос Вікторії Вікторівни пролунав голосніше за все: «Та годі, Оксано, Ярослав все одно скоро знайде собі нову!» Після цих слів усе навколо ніби
— Тобто ти вліз у борги потай від мене, а віддавати тепер має все це хто? Я? Ти нічого не переплутав, любий мій? Сам набрав — сам і
Моя донька вважає мене ходячим бездонним банкоматом. Мені соромно, що я виховала такого егоїстичного ледаря. – Скільки разів ти ще збираєшся давати їй грошей?, – знову розсердився Дмитро.
Я поспішала додому після виснажливого робочого дня, тягнучи важкі пакети з продуктами. «Спочатку вечеря, а там, може, і на прибирання час знайдеться», — думала я, перебираючи в голові
Я сиділа за кухонним столом, коли телефон блимнув новим повідомленням. “Сьогодні в кабінеті Олега бачила якусь дівчину. Сміялися, сиділи дуже близько,” — писала колега. Мої пальці затремтіли, телефон
— Послухай мене, кохана! Я продав мамину квартиру, щоб закрити борги! Тепер вона буде жити з нами — заявив мені чоловік Варя сиділа за кухонним столом, засипана паперами,