Дозвілля
На моєму весіллі брата не було — він “поїхав за кордон на роботу”. Але та робота виявилася лише прикриттям для того, що він приховував роками. Я сидів нерухомо.
— Ти хоч усвідомлюєш, що так далі не можна?! — Мій голос тремтів, пальці міцно стискали край стільця. — І в чому я цього разу винен? — Тарас
— Мені соромно з тобою, ти сіра, — кинув чоловік. А через під року прийшов просити пробачення. Галина дивилася на дворічного Максима, який сопів у ліжечку, й думала
Я добре пам’ятаю той день, коли зустріла Миколу. Тоді мені здавалося, що життя нарешті подарувало шанс на щастя. Сирітське дитинство не навчило мене довіряти людям, але його доброта
— Може, досить рахувати гроші в моєму гаманці? Я заробляю більше за вас усіх разом узятих! — випалила я за сімейною вечерею. Щоки Олександри палали, губи стиснулися в
“Я ж надсилала по 500 євро щомісяця, отже, половина спадку моя”, – заявила Дарина. Вона навіть не здогадується, що мама залишила мені щось набагато цінніше за гроші. Кілька
Мої свекри забрали дітей на відпочинок, а потім надіслали мені рахунок. Оцінили “допомогу” в 6500 гривень. — Треба було сказати раніше! — перервав Тарас, глянувши на батька. —
Ранок після нічної зміни в аптеці завжди видається мені якимось розмитим, ніби я пливу в тумані. Сьогодні я прокинулася з відчуттям, що щось не так. Може, це через
П’ять років тому я вийшла заміж за Тараса. Наше весілля було скромним, але щирим — ми кохали одне одного і мріяли про спільне майбутнє. Майже одразу ми взяли
– Лілю, ну хіба це нормально – мати невістку і робити все самій? – сказала мені сусідка Марта, коли я тягла додому повні торби з базару. Я не