Дозвілля
— Бережіть одне одного, бо час — це єдина валюта, яку не повернеш — промовив сусід Остап, раптово з’явившись на нашому порозі в розпал чергової сварки. Його поява
— Надю, я забираю свої речі, бо цей дитячий плач і побут висмоктали з мене все життя — кинув Олег, зачиняючи двері перед моїм носом. Я залишилася в
— Діти — це твоя відповідальність, а я хочу нарешті пожити для себе, — заявив Назар перед тим, як назавжди зникнути за дверима. Я залишилася в порожній квартирі
— Ну і куди їй тепер іти? На теплотрасу? Там морози, до вихідних обіцяють до -10°C! Віктор завзято тицяв вилкою в котлету, наче шматок смаженого м’яса був особисто
— А масло ж тепер… Поліночко, ти бачила, почому воно? Золоте. Я вчора в «Сільпо» зайшла, глянула на цінник — так у мене аж у лівому боці закололо.
— Ти зобов’язана ділитися, бо ми — родина, а твій син може і потіснитися — вигукнув Анатолій, дивлячись мені прямо в очі. У той момент я зрозуміла, що
— Ти що, збираєшся годувати мою маму вчорашнім борщем?! — обурився Олег так, ніби я збиралася подати на стіл щонайменше мухомори під соусом бешамель. — Твоя мама приїжджає
— П’ятниця вечір, шкварчать котлети, а на порозі — «непрохане щастя». Коли свекруха вирішує прилаштувати сина-гульвісу за ваш рахунок, у хід ідуть і «серцеві напади», і звинувачення в
— Яно, у Каті біда, вона переїжджає до нас із дітьми вже в понеділок — сказав чоловік, ставлячи мене перед фактом у моїй же вітальні. Я мовчки подивилася
— Назаре, не заважай нам спілкуватися з братом, іди краще попрацюй — кинув тато, зачиняючи двері перед моїм носом. Я звик бути зайвим, але саме моє коротке слово