Дозвілля
— Я не розумію, чому ти мені нічого не сказав! — я ледь стримувала свій голос, щоб не кричати. Слова вилітали з мене, мов камінці. — Чому я
— Мамо, невже це все правда, що я чув від сусідів? Ти дійсно вирішила переписати наш сімейний будинок на ту молоду дівчину, яка приходить до тебе в гості?
— Іванко, ти мене слухай, — Надія нахилилася ближче через стіл, її очі блищали від хвилювання, а голос звучав надто гучно для нашої тихої кухні. — Дивись, твоя
— Ой, Ганно, ти уявляєш, якби не я, то в цьому домі панував би повний безлад, я ж тут за всім доглядаю, кожну дрібницю перевіряю. — А невістка
— Галино, добрий день, це я, Марія Іванівна. Хотіла поговорити про речі для дітей, які Надія пропонує віддати. Вони майже нові, безкоштовно, — кажу я, намагаючись звучати доброзичливо,
– Мамо, ви серйозно? Кожен з нас має викласти по 5000 доларів на весілля Тараса? – я ледь стримувала здивування, дивлячись на свекруху Ганну, яка сиділа за старим
– Мамо, ми з Ольгою не можемо дивитися, як ти витрачаєш усі свої заощадження на цього чоловіка! Він же нічого не робить, тільки бере від тебе подарунки, одяг,
Мій будинок, що коштує 2 000 000 гривень, завжди був моїм найціннішим активом. Тепер, коли моя донька підозрює, що Сергій полює на нього, я дивлюся на її обличчя
— Мамо, ти серйозно? Тобі соромно за мій вибір? — я ледве стримувала емоції, стоячи посеред весільної зали, де музика гриміла, а гості навколо замовкли, почувши різкий голос
– Ой, а скільки коштують ці яблука? – запитала я, підходячи ближче до прилавка, де стояла моя невістка з повними кошиками моїх домашніх фруктів і овочів. Вона різко