Дозвілля
— Богдане, ти хоч раз подумай про мене! Хто мене захистить, як не ти? — мама дивилася на мене, ніби я був її єдиною опорою. Я знав, що
— Ти що, серйозно? Якщо ти не скажеш їй сама, то я це зроблю! — гримнув мій чоловік, його голос лунав по всій кухні, наче грім у ясному
Мій чоловік пішов зранку за молоком до сусіднього магазину. Сказав, що повернеться за пів години. Але години минали, а його все не було. У нас залишався борг за
— Та що ти собі дозволяєш, Олено? Думаєш, якщо за кордоном побувала, то вже пані? Мій Тарас до тебе навіщо ходив? — голос Марії тремтів від обурення, її
— Ось так, шановні гості, я хочу підняти цей келих за нашу неймовірну господиню ювілею! — вигукнула я, обводячи поглядом зал, де сиділи знайомі обличчя з нашого містечка.
Я приховував правду дванадцять років. Якби моя сім’я дізналася, усе, що я будував, могло б розсипатися, як картковий будиночок. Олена зникла з мого життя, і я перестав її
— Як ти посміла це зробити? Як ти могла просто взяти і обміняти той кулон без мого дозволу? Це ж не просто якась дрібничка, а справжня сімейна спадщина!
Вчора ввечері, після того як Андрій повернувся з роботи, він сів за стіл і без жодних передмов кинув фразу, яка змусила мене завмерти на місці. Ми були на
— Маріє, я більше не можу! — вигукнула я, простягаючи їй сумку з речами малої. — Ти мусиш забрати Софію додому. Я виснажена, розумієш? Ці місяці догляду за
— Пані Олено, позичте мені тисячку, я скоро поверну, — кинув Тарас, розвалившись на нашому дивані в моїй піжамі. Наш зять, чоловік доньки, оселився в нашій квартирі в