Дозвілля
«Катерино, ти ж не думаєш, що я просто так дала тобі ті гроші? Тепер половина кав’ярні – моя!» – холодно заявила свекруха. Я відчула, як усе всередині стискається,
— Тетяно, у тебе совість взагалі є? Ти скільки святкуватимеш? Тиждень, місяць, рік? Може й прабабусю мою поздоровиш? Що за розмови узагалі такі? Ці слова вирвалися з моїх
На порозі квартири стояла моя подруга Наталя, злегка розчервоніла, з усмішкою. Я тримала в руках пакунок з подарунком і сумки з гостинцями для малечі, а мої двоє дітей
“Пані Галина сказала, що я ганьблю весь під’їзд”, — прошепотіла Соломія, дивлячись у вікно. Я відчув, як моя стіна спокою, яку я так довго будував, руйнується. Соломія була
— Добре, що я хоч встигла прийти і рибу в духовку поставити, і овочі зварити, — мовила свекруха з докірливим тоном, дивлячись на мене так, ніби я вчинила
Я виховала свою онучку, як рідну дитину, бо дочка була геть молода і повинна була влаштовувати своє життя. В Софійці ми з чоловіком душі не чули, поки одного
— Олю Петрівно, досить! — вигукнула я, відчуваючи, як голос тремтить від напруги. Ми стояли в нашій кухні, де зазвичай панувала затишна атмосфера, а тепер усе здавалося тісним
— Оксана? Дмитро? Що це таке? — мій голос тремтів, коли я стояла в дверях нашої спальні, тримаючи пакети з покупками, які мало не впали з рук. Сонячне
— Анна, ти як собі це уявляєш? Як ти можеш просто так поїхати і залишити мене саму з дітьми? — голос свекрухи тремтів від обурення, коли вона стояла
— Богдане, ти хоч раз подумай про мене! Хто мене захистить, як не ти? — мама дивилася на мене, ніби я був її єдиною опорою. Я знав, що