Дозвілля
— Відкривайте, малята, не бійтеся! — вигукнула свекруха, а коробка раптом зашелестіла, ніби хтось усередині чухав кігтями. Я застигла, бо знала: її сюрпризи завжди ховають більше, ніж здається.
Я сиджу на кухні, тримаю в руках телефон, а сльози котяться по щоках. Щойно зателефонувала лікарка зі стаціонару і повідомила, що мами більше немає. У голові крутиться її
— Надю, бізнес наш, ми переписуємо на Антона. Ти ж розумієш, традиція по чоловічій лінії, — сказав тато, не піднімаючи очей від тарілки. Я вклала душу в сімейний
— Ніно, ти знову витратила купу грошей на каву? Я ж казав, тільки на необхідне! — вигукнув Олег, переглядаючи чеки з гнівом у голосі За Олега я вийшла
Мене звати Олена, мені 30 років, і я розлучена вже два роки. Мій син Артем, якому дев’ять, — це моє сонце, мій сенс, але останнім часом я відчуваю,
Два роки тому я вважала себе найщасливішою жінкою. Ми з Тарасом одружилися після трьох років стосунків, і я була впевнена, що мені пощастило. Він — чоловік, про якого
— Ігоре, комора ломиться від банок, але дітям — ні краплі! — вигукнула Валя, ховаючи ключ у кишеню фартуха — Ти думаєш, що наші діти просто так з’являться
– 25 000 гривень – ось сума, яку я написала на папері, – сказала я Олені, кладучи аркуш на стіл. Два роки тому вона з Віталієм і малюками
“Мамо, ти ж розумієш, ательє вже не те, а квартира в центрі – золото, краще продай і поділи зараз, щоб без сварок після”, – сказав Ігор, дивлячись на
“Мамо, ти чекаєш дитину? У твої п’ятдесят два?!” – не стримався Андрій, і кімната ніби стиснулася від його слів. Я сиділа поруч, тримаючи руку свекрухи, яка щойно зізналася