Дозвілля
“Не хвилюйтеся, я ж ваш зять! Це тільки для вашої зручності і безпеки,” – запевняв Дмитро, беручи мою картку, щодня присипляючи мою пильність турботою про моє здоров’я. Його
Я стояв посеред своєї порожньої вітальні, а дочка по телефону говорила підвищеним тоном: – Тату, ти не відповідаєш на дзвінки! Ми вже оплатили пансіонат, тобі там буде комфортно!,
Я завжди вірила, що диплом — це перепустка до кращого життя, а брат, який ледь закінчитв школу, лише сміявся з моїх мрій. Тепер, коли я після п’яти років
— З Днем народження! Оце тобі подарунок! — Голос Богдана, мого вітчима, був напрочуд бадьорим, аж надто для сьомої ранку. Я тільки-но розплющила очі, а він уже стояв
П’ять років я доглядала свекруху, витираючи сльози й змінюючи простирадла, поки Андрій заробляв на ліки в місті. Я вірила, що ця самопожертва купить нам шматок землі й спокійне
Мама все частіше йшла з дому надовго, а правду про своє серце розкрила лише після того, як не стало тата. Коли я була маленькою, мама іноді зникала на
Моя свекруха не здогадувалася, що телефон на гучному зв’язку: вона вилила все, що думає, а Тарас лише мовчав Я сиділа на кухні, помішуючи чай, коли раптом почула знайомий
Я стояла посеред своєї квартири, тримаючи ключі так міцно, що вони врізалися в долоню. Годинник показував першу ночі, а в голові гуділо від усього, що я побачила, повернувшись
Ми з Русланом заробляємо по 40 тисяч гривень щомісяця, але на комуналку в 8 тисяч я позичаю в мами, бо його “скарби” – старовинні монети – з’їдають усе.
Щоб оплатити дочці весілля її мрії, я оформила кредит. Все це було потайки, навіть чоловік нічого не підозрював. Кожного місяця, ховаючи листи від банку, я відчувала дедалі більшу