Дозвілля
— Маріє Вікторівно, на вас чекають у кабінеті директора, — у двері зазирнула секретарка, і її обличчя видавало гарні новини. Я обсмикнула піджак, пригладила волосся і видихнула. Шість
– Після свят грошей і так майже не залишилось, а ти ще витрачаєш останні копійки на примхи своєї матері! — заявила я чоловікові. — Досить! Я стояла над
Руслан підняв голову від монітора, насупився. — Не починай, Маріє. – А що? — Марія поволі повернулась до нього. — Ми й так купуємо їй продукти і щомісяця
Коли ти всім винна, але нікому не потрібна — що далі? Четверта ранку. Надія прокинулась від холоду — ковдра знову опинилася по той бік ліжка, біля чоловіка. Віктор
— Це квартира мого сина, а не твоя, тож я звідси нікуди не піду, — заявила мені свекруха. — Мамо знову телефонує, — Діма підвів очі від телефона
— Ігоре, це наша пісня, пам’ятаєш? — Люба почула знайому мелодію, сидячи за столиком у літньому кафе. Ігор жував стейк і дивився на телефон. – Ігор! — Так,
Гостя зненацька з’явилася – сама напросилася: «Томо, пусти на півдня. До брата приїжджала, але посварилися. До від’їзду треба десь побути». Це однокурсниця колишня. Ніколи не дружили, не було
— Гроші зникли? Та нічого страшного — не збіднієте! На машину, бачте, збирали! Назбираєте ще! Господи, ну й пилюка ж скрізь! Щоразу обіцяю собі не міняти постіль у
Дмитро і Галина жили вже п’ять років у невеликій затишній однокімнатній квартирі. Після їхнього весілля життя подружжя складалося досить таки добре: обоє вони працювали, допомагали один одному та
Донька радісно метушилася: «Тату, сюди сідай. Тут зручно. Приготувала твої улюблені фаршировані перці». Сіла поруч, з любов’ю дивиться: «А ти, тату, не змінюєшся – молодо виглядаєш». Віджартовувався. І