Дозвілля
– Сергію, коли ти вже почнеш щось робити? Ми ж по вуха в боргах! – мій голос тремтів, але я вже не могла стриматися. Та, на жаль, моєму
– Олю, ти серйозно? – Я зупинився посеред кухні. – Ти знову радилася зі своєю мамою про меблі, навіть не спитавши мене? Оля стояла біля столу, гортаючи каталог
— Відчиніть! Ми тут з дітьми стоїмо, а на вулиці вже темно! — Я голосно постукала в двері, намагаючись звучати впевнено, але всередині все кипіло від хвилювання. —
— Катерино, ти не можеш просто сидіти і чекати, що він повернеться! — голос мами тремтів, коли вона стояла біля кухонного столу, тримаючи мою чашку з недопитою кавою.
— Ти серйозно, Настю? Ти просто взяла і пішла від Олега? — голос моєї мами тремтів від обурення, коли вона поставила чашку з чаєм на стіл так різко,
— Олю Іванівно, ви що, жартуєте? На вулиці заметіль, а в мене на руках п’ятимісячний Андрійко! — вигукнула я, намагаючись стримати тремтіння в голосі, поки збирала речі. —
— Христино, ти серйозно? Ти думаєш, що я просто так вас кинув? — голос Вадима тремтів через телефон, але в ньому не було ні краплі жалю, лише роздратування.
— Андрію, будь ласка, не роби цього. Давай знайдемо інший вихід, — сказала я, намагаючись утримати тремтіння в голосі. Мої долоні спітніли, а кімната раптом здалася надто тісною.
Я побачила, як на телефоні тата спливло повідомлення від Софії: «Не забудь про нашу зустріч, коханий.» Тримаючи фотографію, де ми з мамою і татом усміхалися, я відчувала, що
“Це ж сюрприз, Марто! Ваш сірий диван я замінила на справжній, затишний!”, – гордо заявила Ірина Василівна. Свекруха без дозволу змінила наш дім, перекресливши наші з Іваном мрії