Дозвілля

Я простягнула касирці телефон. — А можна цією карткою, соціальною? — запитала я тихо, майже пошепки. Дівчина за касою зітхнула і хитала головою: — Жіночко, ну скільки разів

Жінка прокинулася о сьомій ранку і приготувала оладки на сніданок. Чоловік ще лежав – подобається повалятися. Подружжя спить у різних кімнатах, бо чоловік хропе і вечорами довго дивиться

— Зоряно, тобі самій не набридло ходити в тому самому светрі? Мені здається, ти вже два роки лише його й носиш. — Загалом це новий светр, якщо ти

Восьмого березня, ранок. Чоловік Тарас прокинувся пізно, дружина поралася на кухні. Треба піти та купити тюльпани або мімозу. Тарас піде, але зараз чомусь важка голова нічого робити не

– Ой, Ольго, хто ж тебе заміж візьме таку руду? – сумно голосила Галина Іванівна. – Найкрасивіший хлопець, мамо, я ж не руда, а золота, – реготала дівчина.

Андрій давно перейшов у режим «енергозбереження». Йому набридли порожні вечори, де за блиском кришталю ховалася лише тиша, а за гучними компаніями — самотність. Тому, коли доля звела його

Я працюю технічним майстром у великому багатоквартирному ЖК на околиці міста. Моя робота — лампочки, дверні доводчики, зламані замки в під’їздах. Люди мене не бачать, бо я з’являюся,

У лікарняному коридорі пахло хлоркою і дешевою кавою. Лікар говорив тихо, але його слова падали, як каміння у глибоку криницю: «Ярославі Михайлівні потрібен постійний догляд. Сама вона в

Мені 42. І минулого тижня я вперше за довгий час відчув, як у грудях стає тісно від сорому. Моя мама попросила в мене вибачення за те, що вона

На диво Оксани, від хвіртки до ганку вела вузька, дбайливо прогорнута в березневому снігу стежка. Запасний ключ, як і колись, висів за старим глиняним горщиком праворуч від дверей.