Без рубрики
Коли я їхала на заробітки, я мріяла лише про одне — влаштувати найкраще весілля сина, про яке говоритиме все село. Але коли настав цей день, моє крісло в
Мені здається, що той вечір у кухні назавжди закарбувався в моїй пам’яті, наче гарячим залізом. Я саме мила посуд після вечері, а Тимурчик уже спав у своїй кімнаті.
Я сиділа у вітальні, тримаючи на руках нашого синочка, коли двері відчинилися, і Дмитро ввів до квартири своїх синів від першого шлюбу. Богдан і Артем увійшли з усмішками,
— Галюню, — саме так зверталася Тетяна до своєї невістки, коли їй щось було від неї потрібно. — Ти ж мені не відмовиш? Дівчина заплескала віями, наче лялька
Ярина сиділа в машині й дивилася на розмиті дощем вогні нічного Києва. Сергій вів автомобіль мовчки, лише іноді постукував пальцями по керму в такт музиці з радіо. Листопадовий
Я стояла на кухні, миючи тарілки після вечері, коли почула, як грюкнули вхідні двері. Кроки Остапа були швидкими він майже біг. Він увірвався на кухню, блідий, із розширеними
Я міцно притулила до себе крихітну Марійку, спускаючись сходами старого будинку. Кожен крок відлунював у голові, ніби нагадуючи, що я більше не повернуся сюди. Вийшовши з під’їзду, я
Я сиділа за кухонним столом, тримаючи в руках чашку з охололим чаєм. На годиннику була дев’ята вечора, син Данилко вже спав, а Тарас гортав щось у телефоні, сидячи
Щоб захистити дітей, він повернувся до колишньої. Не заради кохання. Андрій стояв біля під’їзду свого колишнього дому. Типова дев’ятиповерхівка з сірого цегляного блоку. Три роки тому вони з
Єгор задумливо дивився на вікна колишньої квартири, де колись він жив. Цікаво, як вона там без нього? Напевно, нудьгує і ночами сльози ллє. Ну, звичайно, кому вона потрібна?