fbpx

Будинок Миколиних батьків був немов храмом, де панували кохання і щира повага подружжя один до одного. Дивувалася, як пронесли люди крізь роки таке щире кохання і повагу. Дивилась на свекрів Тамара і вчилася, як в сімейному житті поводитися треба

Тамара почувалася найщасливішою людиною на землі. За роки свого щасливого сімейного життя вона навчилася відчувати радість, завдяки простим і незначним речам. По-дитячому раділа співу птахів на світанку, дрібному осінньому дощику і співу ластівок ранньою весною. На даху їх з чоловіком будинку ластівки звили гніздо. Вперше вивели пташенят вони тоді, коли народилася у сімейної пари перша донечка. Кажуть це добрий знак – птах там гніздо в’є, де щастя.

Микола, її чоловік, завжди дивувався щирій життєлюбності, лагідності дружини. Для щастя Тамарі потрібно було зовсім небагато – щоб дитина була здорова, щоб чоловік був поруч. Ніколи не діймала Миколу, як інші жінки у селі. Словом, не дружина, а щире золото. А все тому, що щастя було вистражданим, що чекала вона його багато років, а дочекавшись, не посміла нарікати на долю, свято і ревно берегла те, що мала.

На роботі, в сільській амбулаторії, колеги жінки часто скаржилися на погану долю – то чоловік невірний, то діти ростуть невдячними людьми. Чи у них зарплата маленька, не вистачає на сукні чи зачіски. Тамара ж жила скромно, одягалася непомітно і анітрохи не сумувала через відсутність дорогого вбрання. Тому що знала Тамара, що зовсім не в грошах щастя.

Професію дівчина собі вибрала зовсім нелегку – працювала сільським фельдшером. Від зорі до зорі працювала, тільки ввечері встигала займатися сім’єю і дитиною.

Напевно, поступливим характером і працьовитістю дівчина була зобов’язана своєму важкому дитинству. Мало хорошого вона бачила в дитячі роки. Та й яке там у неї було дитинство – сім’я велика, дітей вдома – малий малого молодший – шість чоловік. Тамара була третьою в багатодітній родині. З раннього дитинства пізнала працю. Працювала на городі, доглядала за домашньою живністю. У вісім років уже могла сама розпалювати в грубці, подоїти корову. Дівчинка росла слухняною і працьовитою, ніколи не суперечила матері, а намагалася в усьому їй допомагати.

Старші брати – Федір і Василь – рано почали працювати, щоб допомагати батькам піднімати молодших. Працювали в полях, на тракторах, іноді працювали в нічну зміну, якщо не вистачало робочих рук серед колгоспників.

Жила сім’я, звичайно, небагато, але завдяки чесній і важкій сільській праці ніколи не голодували. Сім’я садила величезний город, та й корову тримали. Кажуть, що земля годує людину, варто тільки докласти до неї свої руки. Ось і працювали всі у великій родині, як могли.

Батьки з ранку до ночі на роботі, а Тамара з молодшими сестрами поралася. І прала за ними, і готувала, а було їй всього десять років. Тамарі б гратися, насолоджуватися безтурботним дитинством, та ніколи, доводиться молодших сестричок виходжувати. Постійно вони у неї на руках. Наймолодшій шість місяців.

Накришить Тома печива, в марлечку зав’яже і Ритці дасть. А сама поки матері вдома немає, юшки наварить, Тонечку і Зіночку нагодує, за Риткою наглядати залишить. Біжить на річку пелюшки прати. Покладе на камінь і вальком до білизни відіб’є. А ввечері, як пастухи стадо на луг приженуть під будинками, біжить дівчина корову шукати, сама ж її подоїть.

Якось раз, коли мама пішла на тік, прийшла до них у дім косоока сусідка, баба Степанида. Старенька щось бубоніла собі під ніс. Переступила через поріг, важко гупаючи палицею по сухих нефарбованих мостинах, покликала Тамару. Перехрестилася в кутку, перед іконами.

– Дівонько, йди сюди. Я тобі ось що скажу, ти натомилася з немовлям. Чому мати твоя ним не опікується? Хіба для тебе вона його народжувала? – бабуся нахилилася над дитячим ліжечком, в якому спала маленька Рита. У цей момент Степанида здалася Тамарі злою чаклункою зі страшної казки. Непрохана гостя кістлявими пальцями пом’яла дитячу ковдрочку. Потім, шамкаючи ротом, сказала:

– Ти послухай мене. Бабка Степанида поганого тобі не порадить. Ти візьми подушку, та поклади близько до обличчя їй. Вона спати буде краще, і ти перепочинеш.

– Бабусю, вона ж… – позадкувала назад Тамара.

– Ну і нехай, навіщо вам стільки дітей? Он у вас ще двоє по двору бігають, голодні й холодні. Мати всіх вас кинула! А так ти хоч перепочинеш від неї. – Степанида тицьнула пальцем в ліжечко.

Тамара злякалася ще більше, схопила Риту на руки і вискочила на вулицю. Заплакала Рита, відкривши сонні оченята. Побігла Тома, притискаючи сестричку до себе, прямо до матері, в поля. Розповіла їй, як сусідка нацьковувала її проти молодшенької.

– Ой, ти моя, ріднесенька, – цілувала мама Томочку, обіймала і крізь сльози дивилася на неї.

– Мамо, я сестричку люблю. І братів, і вас з татусем.

Відтоді Степанида до них більше не приходила. Напевно, мама заборонила їй.

Потім, через роки, згадувала Тамара, дивлячись на Риту, ситуацію зі Степанидою і немов холодом обпікало.

Батько Тамари був звичайним сільським чоловіком. Працьовитий, всі гроші ніс в сім’ю, та й як інакше – шестеро дітлахів у них з дружиною, всіх поїти – годувати треба. Не дивлячись на всю зовнішню суворість, він обожнював старшу доньку.

Іноді, після важкого дня батько випивав. Це траплялося рідко, але якщо починав, то випивав дуже багато. На стороні Гнат не шукав притулку, пив завжди у себе вдома. Закушував він зазвичай скибочкою чорного хліба і пір’ям зеленої цибулі, яке зривав на грядці. А якщо взимку, йому зазвичай вистачало одного солоного огірка.

Всі діти в їх сім’ї любили батька, поважали. У родині всі прощали батькові цей недолік, який був єдиним у працюючого чоловіка. Розуміла Тамара, що не зі зла він так, просто ревнував дружину.

Батько теж любив дітей, всіх підняв на ноги, всім дав освіту.

– Вчися доню. З освітою матимеш майбутнє,- такими простими словами він підбадьорив Тамару, і слова його були найкращою настановою.

І дійсно, вчилася Тамара відмінно, з жадібністю осягаючи ази науки. Закінчила інститут з відзнакою і зустріла свою долю – майбутнього чоловіка Миколу.

Коля був дуже хорошим хлопцем, добрим, чуйним. Ніколи він не ображав Тамару, цим і прихилив її до себе. Коли привів він її в якості нареченої в дім своїх батьків, Тамара дивувалася, як мирно живуть майбутні свекор і свекруха. Не було в їхньому будинку непорозумінь, немов тихий струмочок тече їхнє сімейне життя. Одне за одного вони горою, одне на іншого поглядає, посміхається.

Будинок Миколиних батьків був немов храмом, де панували кохання і щира повага подружжя один до одного. Дивувалася, як пронесли люди крізь роки таке щире кохання і повагу. Дивилась на свекрів Тамара і вчилася, як в сімейному житті поводитися треба.

Пощастило Тамарі в сімейному житті. Склалося у них з Миколою після весілля щасливе сімейне життя, без докорів і суперечок. Потім народилася у молодої пари донечка. Після того, як завела свою сім’ю, Тамара не забувала старих батьків, намагалася частіше їх відвідувати і допомагати матеріально.

З братами і сестрами була дуже дружна Тамара, немов об’єднувала навколо себе всю свою велику сім’ю. Сама вона навчилася цінувати те, що мала і всім навколо передавала свою життєлюбність. Немов сонечко, обігрівала оточуючих дітей Тамара.

Тома завжди сприймала своє сімейне щастя, як нагороду за важке, повне позбавлень дитинство. Кажуть, що бог все бачить. І всім, хто заслужив, відпускає щастя безмірно.

Фото автора Ana Maria: Pexels.

You cannot copy content of this page