fbpx
Події
Брат з дружиною занадилися скидати на мене дітей, поки самі розважаються. Відмовила, тепер ще й винна

Нещодавно посварилася з братом і його дружиною, тому що відмовилася працювати безкоштовної нянею для племінників. Найприкріше, що батьки на боці брата!

Я вчилася у Івано-Франківську, а потім залишилася тут жити. Сім’я залишилася під Тернополем. Там у мене батьки і брат з дружиною і двома дітьми. Іноді я приїжджала додому, кілька разів до мене їздили батьки. А останнім часом принадність поїздок до мене розсмакували брат з дружиною.

Не подумайте, я людина гостинна, була не проти їх приїздів. Іноді ми гуляли разом, іноді брат з дружиною гуляли вдвох. Поки діти були маленькі, їх залишали у батьків. Останній рік їх почали брати з собою. Тут і почалися незручності.

Опустимо момент, що коли в однокімнатній квартирі раптово з’являється ще чотири людини, то там стає дуже тісно. Брат з дружиною спали на кухні, там розкладний диван, дітей розміщували на надувному матраці у мене в кімнаті.

Під приїзди рідні не завжди виходило брати відгули, тому мені доводилося в режимі ніндзі збиратися на роботу. Снідала вже десь на бігу, щоб не гриміти посудом, адже гості сплять. Але на вихідних я люблю поспати довше. Тільки під час гостювання родичів про це можна забути. Вони без проблем гриміли посудом, включали дітям телевізор, голосно розмовляли. В таких умовах і будь-хто встане.

Племінникам зараз чотири і сім років. Вік досить непосидючий, а у мене ще і досвіду спілкування з дітьми немає взагалі ніякого. Так ось вийшло. Але братові це не заважало залишати дітей зі мною, коли вони з дружиною йшли кудись гуляти.

– Та ти розумієш, малі втомляться вже до середини стометрівки, будуть канючити, що додому хочуть. Толку їх брати? А ми з Наталею так давно нікуди разом не вибирають, – посміхався мені брат і йшов гуляти.

Ну раз залишили, ну два. Але совість-то мати треба. По-перше, у мене навіть ніхто не цікавився, а чи є у мене якісь плани. По-друге, наглядати за дітьми, яких ти до ладу не знаєш, дуже важко. З ними треба і пограти, а через різницю у віці що цікаво одному, то нудно для іншого, їх треба погодувати, тому що брат зникає не на дві години, а майже на весь день або на півночі. Ще й спати укласти, а це теж то ще пригода.

Кілька поїздок я подивилася на це на все, потім почала братові відмовляти.

– Якщо ви приїхали з дітьми, то і розраховуйте програму прогулянок так, щоб вони теж в цьому брали участь. Я з ними сидіти не наймалася.

– Та що тобі, складно з рідними племінниками посидіти? Ми не кожен день приїжджаємо, – посміхався мені брат. – Гаразд, відпусти нас останній раз, більше я тебе просити не буду.

І я, як справжня наїіність, сиділа з дітьми останній раз, потім ще один останній, потім ще один самий останній, потім найостанніший.. Але моє терпіння скінчилося, тому коли брат вкотре подзвонив, щоб оповістити про візит, я уточнила, чи будуть з ними діти.

– А куди ж ми їх дінемо? – здивувався брат. – Наші батьки не можуть, робота. Батьки дружини в санаторій поїхали. З нами приїдуть.

– Ні, вибач, тоді я вас прийняти не зможу. У мене немає ніякого бажання тиждень сидіти з племінниками, поки ви з дружиною розважаєтеся, – відрізала я.

Брат розгубившись, сказав, що передзвонить. Через годину сповістив, що наші батьки візьмуть малих до себе, а він приїде тільки з дружиною. Ну тоді ласкаво прошу.

Яка ж злість мене накрила, коли на порозі з’явився сімейство брата в повному складі.

– Вибач, в останній момент все скасувалося, я не встиг попередити, – посміхається брат.

Не встиг сказати, поки їхав до Івано-Франківська, потім не було часу, коли їхав з вокзалу до мене. Зовсім часу у людини не було.

Я мовчки пустила їх в квартиру, видала ключі, зібрала необхідне і поїхала до подруги. Слухавки не брала чисто принципово. Через три дні брат написав, що вони поїхали, ключі в поштовій скриньці.

Повернулася додому, ввечері зателефонувала з проповідями мама. Що це я собі дозволяю, що це за дитячі витівки.

– Брат приїхав в гості, а вона кинула їх і погнала кудись! Це що за поведінка? – розійшлася мама.

– Він мені сказав, що їде тільки з дружиною. Але притягнув ще й племінників, я з ними знову сидіти цілими днями не хотіла – намагалася порозумітися я.

– І що такого ?! Племінники рідні їй завадили! Подумаєш, не розсипалася б! Подзвони брату і вибачся за свою поведінку! Мені за тебе соромно! – Заявила мама і кинула слухавку.

Зрозуміло, нікому дзвонити я не збираюся. Мене обвели навколо пальця, намагалися хитрістю поставити перед фактом, а я ще й вибачатися повинна! Гаразд би я їх на поріг не пустила і бідне сімейство ночувало на вокзалі, але ж ні. Ще й батьки на їхньому боці. За хітренького брата їм не соромно, а за мене, що відстоює свої позиції, соромно.

Шкода, звісно, що так вийшло з братом, але я вважаю, що він сам винен.

Фото ілюстративне.