Брат чоловіка зізнався мені у коханні. Мені майже 30 років. Я одружена, виховуємо з чоловіком доньку які лиш рік. У мене гарні стосунки зі свекрухою. Вона, можна сказати, замінила мені рідну маму (моєї мами, на жаль, уже немає з нами).
У мене склалися теплі стосунки з усією родиною чоловіка, крім його старшого брата. Він спочатку сприйняв мене в погано. Я не розуміла у чому причина, спочатку намагалася якось вийти на дружнє спілкування з ним, але він не йшов на контакт (він живе у цивільному шлюбі близько 8 років з жінкою).
З його дружиною у мене стосунки теж не склалися, вона чомусь теж сприйняла мене в погано. І я зрозуміла причину трохи згодом.
У липні свекруха мала ювілей, а оскільки ми живемо недалеко один від одного, я часто їй допомагаю. Ось і ювілей влаштувала їй я, замовила кафе, сплатила все, запросила всіх родичів, друзів родини, колег свекрухи (все-таки 55 років, відхід на пенсію).
У призначений день ми всі зібралися до кафе. Все йшло добре, поки дружина брата мого чоловіка не почала до мене чіплятися через дрібниці, мовляв, я вічно лізу в усі справи, я улюблена невістка, а вона завжди бік.
Ніхто її за людину щось не вважає. Я намагалася їй пояснити, що ми маємо рівні права, і я не претендую на «звання кращої». Але потім вона заявила, що не любить мене, і що я хочу забрати її чоловіка. Я здивувалася, адже ми з ним майже не спілкуємося.
Але тут він втрутився сам, повів її у бік, заспокоїв, а потім підійшов до мене, вибачився за свою дружину, і тут його прорвало. Він сказав, що закохався в мене з першої нашої зустрічі, тому й ставлення до нього до мене таке. Намагався таким ставленням викорінити свої почуття до мене.
Я не знала, що й казати. Сказати, що я остовпіла від такого повороту подій, це нічого не сказати. Адже я майже 5 років вважала, що він не любить мене, а тут таке. Тільки дивом мій чоловік не почув цієї розмови. Я спробувала перевести все жартома, але він був серйозний, і я бачила це. Мені стало ніяково. Я не знала, що й сказати, просто спустила все це на гальмах (як виявилося даремно).
Тижня два тому він приїхав до свекрухи з речами. Із дружиною розійшлися. Я його приїзд нічого не знала, бо на той момент була в лікарні (дочка була у бабусі того дня). Повернувшись, я звичайно поїхала до свекрухи забирати доньку, а там він сидить із нею і більше нікого немає.
Ми сіли за стіл, він налив чай, я почувала себе так, ніби сиджу на розпеченій сковорідці. Він поводився так, ніби ми завжди були кращими друзями, вибачився за все, що наговорив мені, сказав, що він ніколи не посміє вчинити з братом погано, я трохи розслабилася.
Минуло кілька днів із тієї розмови. Він прийшов до нас у гості. Чоловік збирався на роботу, залишилися ми втрьох. Він пішов грати з донькою, а я почала готувати вечерю. Через годину він увійшов у кухню, сказав, що малеча дивиться мультики. Я запропонувала йому чай.
Не знаю, що в цей момент сталося в голові, але тут у нього зірвало дах. Він намагався мене обійняти, поцілувати, казав, що пішов від дружини заради мене, що він любить мене і йому потрібна лише я.
Я намагалася його відмовити. Він заспокоївся, вислухав мене і ніби погодився з моїми аргументами, але сказав, що нічого не може вдіяти. Я розумію, серцю не накажеш, і я не можу наказати йому розлюбити мене, але мені від цього не легше.
Я не хочу, щоб вони сварилися через мене, адже вони рідні брати, та й мовчати про це я не можу. Я вже не знаю, що робити. Сказати про це чоловікові чи ні?
Я почуваюся якимсь підлітком в школі. Тяжко ще від того, що він зараз тут і повертатися до дружини не планує, я уникаю зустрічей з ним, особливо віч-на-віч. Але я бачу, як він дивиться на мене, і рано чи пізно це помітить і мій чоловік та свекруха. Я люблю чоловіка і не хочу йому брехати.
Порадьте, як правильно вчинити?
