Не знаю, що вже робити з братом чоловіка. Щовечора – він у нас. Натяків не розуміє, а прямо його випроваджувати – це гарантована “розмова” з чоловіком. Сам він брата теж не прожене. Якесь замкнуте коло, і нормального виходу я не бачу.
Ми розписалися лише два роки назад, почали жити разом у квартирі, яку купили на подаровані батьками з обох боків гроші. Довелося брати ще позику, але там не дуже багато вийшло. Вистачило тільки на однокімнатну, але в перспективі плануємо брати житло побільше, тому що ми з чоловіком хочемо двох дітлахів.
Тільки ось дітлахи нам поки не світять, тому що ретельно підійти до цього питання нам заважає брат чоловіка. У чоловіка є старший брат, який поки бігає неодруженим. Живе з батьками, хоча останнім часом вже майже переселився до нас.
З роботи вони приходять вже разом, оскільки працюють поруч один з одним. Ми разом вечеряємо, іноді вони обговорюють щось їм двом цікаве, іноді ми разом дивимося фільми або граємо в настільні ігри. Все добре, звісно, але не кожен же день! Сидить допізна, я іноді чоловіка не чекаю, засинаю. А іноді просто вже ніякого настрою немає.
Проти брата чоловіка нічого не маю, у нас хороші стосунки, він веселий, ерудований, легкий у спілкуванні. Тільки ось натяків не розуміє від слова зовсім. Я йому вже стільки разів натякала, що хотіла б частіше з чоловіком наодинці залишатися, але він не розуміє. Або віртуозно робить вигляд, я не знаю.
Що не вечір – він у нас. За тиждень може два вечори і вимальовуються без присутності брата. А може й ні. Загалом все непогано, до вечері він майже завжди щось приносить, тут його дорікнути не можу. Та й посуд за собою помити може без проблем. Чудо-людина, тільки ось бачити б його рідше.
З чоловіком пробувала акуратно розмовляти, але він ясно окреслив позицію – вони з братом з дитинства дуже близько спілкуються. І він має намір продовжувати таке спілкування. А мені що хочеш, те й роби, виходить.
Просто вигнати людину без причини я не можу. Він, по суті, нічого такого не робить. Людина приходить до рідного брата, який радий його бачити – чого ще треба? Начебто все добре ж.
Тільки ось я відчуваю себе зайвою. Мені банально не вистачає уваги, таке відчуття, що я живу не з чоловіком у власному будинку, а в гуртожитку з друзями. Прекрасно, весело, але не те.
Радилася з мамою, як вчинити, але вона людина пряма, все, що їй не подобається, каже відразу в очі. А тут в очі не вийде, це закінчиться погано, я ж ще й залишуся винуватою. Зі свекрухою у мене не такі близькі стосунки, щоб обговорювати цю делікатну тему, що стосується її синів. Боюся, що вона мене зовсім неправильно зрозуміє і я потім взагалі цю ситуацію не розгребу.
У мене поки тільки один варіант по “нейтралізації” брата чоловіка хоча б на місяць-другий. Це знайти йому дівчину, щоб він переключив увагу з брата на нову пасію. І йому особисте життя влаштувати на радість свекрухи, і собі отримати свободу маневру і увагу чоловіка.
Але людина він хороша, тому першу ліпшу не підсунеш. Ось підбираю кандидатку з подруг і знайомих. Поки йде важко, але я вперта, тому я впораюся.
Правда, мама моя в цю затію не вірить. Каже, що нічого доброго не вийде, а я залишуся винуватою в усьому і відразу. Й свого не доб’юся, і відносини зіпсую. Але я налаштована оптимістично.
Фото ілюстративне
