— Нарешті не доведеться більше прикидатися, — прошипіла свекруха, — Богдан розповів тобі правду про те, що в нього інша? Нормальна дівчина з хорошої, забезпеченої родини! Казала я йому не брати тебе, біднячку, за дружину. Та він мене тоді не послухав. А тепер, коли ти двох дітей на нього повісила, схаменувся.
Історія знайомства Оксани та Богдана не була ні красивою, ні незвичайною — молоді люди зустрілися в парку. Оксана гуляла з подругами, Богдан кудись ішов із другом.
Їхні погляди зустрілися, хлопець зробив симпатичній дівчині якийсь банальний комплімент, вона добродушно відгризлася — і розмова зав’язалася.
Хлопці приєдналися до дівчат, і прогулянка продовжилася вже великою компанією. За пару годин зібралися розходитися, і Богдан попросив у нової знайомої номер телефону. Оксана кокетливо знизала плечима:
— Що, дзвонити будеш?
— Звісно, — підморгнув їй Богдан, — щодня!
— Чому б і не продовжити це приємне знайомство? — подумала вона і нашкрябала на клаптику серветки цифри свого мобільного.
Богдан написав Оксані вже ввечері, вони пробалакали пів ночі, а наступного дня пішли пити каву. Оксані тоді здалося, що Богдана вона знає багато років.
У простого хлопця з чудовим почуттям гумору вона закохалася майже з першого погляду. Точніше, на першому побаченні. Кілька місяців вони зустрічалися, а потім Богдан зробив їй пропозицію. Оксана прийняла її, не роздумуючи.
На момент знайомства зі своїм майбутнім чоловіком Оксана була цілком самостійною особистістю. На той час вона вже закінчила навчання, отримала диплом і навіть влаштувалася на роботу.
Зарплата була невелика, але її цілком вистачало на задоволення скромних потреб молодої жінки. Богдан теж не сидів склавши руки — його можна було назвати цілком успішним чоловіком. Оксана і Богдан часто мріяли разом. Вона казала:
— Хочу великий дім і щонайменше двох діток.
— А ще собаку, — продовжував її думку Богдан, — обов’язково великої породи. Наприклад, сенбернара. Ти бачила фільм «Бетховен»? Дуже добрий, я з задоволенням дивився його в дитинстві.
— І я також, — усміхалася Оксана, — купимо дім, будемо мати дітей, обов’язково заведемо сенбернара і назвемо його на честь великого композитора!
У своєму хлопцеві Оксана була впевнена. Поруч із Богданом молода жінка почувалася в безпеці. Надійний, уважний, турботливий, вміє слухати — що ще потрібно для щастя?
Як проходитиме їхнє весілля, молоді люди обговорювали багато разів. Спочатку Оксана, як, мабуть, і будь-яка дівчина, хотіла, щоб її весілля було пишним і з розмахом. Але Богдан м’яко її відмовляв, пояснюючи, що зараз у них немає можливості витрачати такі великі суми.
— Оксано, ну навіщо влаштовувати бенкет на весь світ? — казав практичний Богдан, — запрошувати пів міста в ресторан, платити за кожного? Я взагалі вважаю, що весілля можна відсвяткувати скромно, з білою сукнею, костюмом і бутоньєркою, і при цьому не за великі гроші!
Оксана подумала і з доводами нареченого погодилася. І справді, навіщо весь цей пафос? Гроші можна витратити на щось справді варте.
І Богдан, і Оксана не збиралися святкувати весілля в борг. Вони взагалі не підтримували знайомих, які одружувалися в кредит. Тож урочистість пройшла скромно, в колі близьких людей.
Вони тихо розписалися в РАЦСі, винайняли квартиру, почали жити разом. Відкладали на перший внесок на іпотеку, ретельно планували спільний бюджет і кожну вільну гривню складали «в скарбничку».
Свій дім поки що залишався їхньою нездійсненною мрією, але подружжя не сумувало. У світле майбутнє вірили обоє.
Оксана одразу взялася за ведення господарства — вона старанно облаштовувала затишок у хоч і винайманому, але сімейному гніздечку.
Вишила кілька декоративних наволочок на диванні подушки, з дозволу господині переклеїла шпалери. Богдан їй у всьому допомагав.
Квартиру взяли через кілька років. Оксана дуже переймалася, що не вдалося придбати дім на землі — адже обоє про це мріяли. Але Богдан, як завжди, знайшов правильні слова розради:
— Оксано, у нас ще все попереду. Обов’язково купимо свій дім, я тобі обіцяю. Нічого не дається одразу.
Якийсь час займалися облаштуванням житла. Щойно всі проблеми були вирішені, подружжя наважилося на ще один важливий етап у своєму житті — почали планувати поповнення.
Батьки Богдана, які й раніше фінансово допомагали сім’ї, допомогли синові відкрити власну справу.
Батько Богдана, бізнесмен середньої руки, подарував йому шиномонтаж. За справу Богдан узявся з ентузіазмом. Отримавши кредит у фінансовій організації, чоловік розширився, придбав підйомники, необхідні інструменти, орендував кілька боксів і відкрив повноцінну автомайстерню.
Батько допоміг і з клієнтами — своїм постійним клієнтам став рекомендувати нову точку. Бізнес пішов. Богдан почав добре заробляти.
Малюк Оксані дався непросто. Вранці її сильно нудило, постійно хотілося спати. Вона кілька разів лежала на збереженні, але впоралась — донька з’явилась здоровою і точно в строк.
Сидячи в декреті, Оксана займалася домом, чоловік працював цілими днями, і вона дуже втомлювалася. Її мама ще працювала, особливо допомагати не могла. Свекри також працювали. Стільки років жили спокійно, але після появи доньки почалися непорозуміння:
— Ти міг би хоча б на вихідних раніше приходити, Богдане? — підступала дружина до чоловіка, — мені так важко з Марійкою самій. Вона така маленька, я ні на хвилину не можу її залишити.
Чоловік кивав, але знову пропадав на роботі. Оксана буквально виходила із сил, спала по три-чотири години на добу. Богдан спочатку зі всім погоджувався, а потім почав дратуватися.
— Ну, інші ж якось справляються, Оксано! — огризався він, коли дружина знову скаржилася на втому, — як інші живуть? Де ти бачила, щоб чоловік у декреті разом із дружиною штани просиджував?
Донька росла, Оксана продовжувала самотужки боротися з побутом і виховувати дитину. Маленька почала повзати, але часто вередувала, і молодому батькові постійний безлад і шум подобалися дедалі менше.
— Я хочу приходити в дім, де мене зустрічає відпочила щаслива жінка! Ти на кого схожа, Оксано? Подивися на себе! Якась розтягнута піжама, вічний хвіст, ні грама макіяжу!
Оксана не розуміла суті претензій: невже він не бачить, що вона сама не справляється?
— Та я просто нічого не встигаю! Мені б поспати, а ти про якийсь макіяж говориш, — виправдовувалася вона.
Декрет закінчився, але на роботу Оксана повернутися не могла. Доньку прийняли в садок, але сильна прив’язаність до матері заважала дівчинці контактувати з однолітками та вихователями.
Щодня маленька влаштовувала сцени, Оксані дзвонили працівники садка і просили забрати дитину, бо «це неможливо терпіти». Богдан чіплявся і до цього:
— Ти вже давно мала вийти на роботу, а все тягнеш! Сподобалося на моїй шиї сидіти? — дорікав чоловік дружині.
Неправомірні претензії дуже ображали Оксану. Вона дедалі частіше плакала від безсилля, у перервах намагаючись пояснити чоловікові, що він неправий:
— Марійка боїться залишатися в садку. Богдане, там для неї чужі люди, вона боїться. Їй лише три рочки, вона ще маленька. Дітям у цьому віці дуже потрібна мама.
— Інші діти ходять, а наша наче із золота зроблена! Зараз таке влаштовує, а що далі буде?
— Усі діти різні. Богдане, ти ж достатньо заробляєш, я можу не виходити на роботу. Дозволь мені присвятити себе сім’ї?
Богдан і справді отримував непогано. І що вищим був його дохід, то скупішим він ставав. Оксані на всякі «жіночі» дрібниці доводилося просити, детально обґрунтовуючи «цільове» використання кожної гривні. Для Оксани донька була дорожчою за власну гордість, тож вона терпіла.
Потім дізналася, що при надії другою дитиною. Цілком несподівано, коли доньці щойно виповнилося чотири. Оксана спочатку злякалася, а потім зраділа: а раптом хлопчик? Богдан, мабуть, мріє про сина. Він же чоловік, а всі чоловіки хочуть спадкоємця.
Радості Богдан, дізнавшись новину не виявив:
— Мені й однієї вистачає! — заявив чоловік.
Оксана остовпіла:
— Богдане, ти що! Це ж наша дитина, так не можна. Я розумію, що ми не планували, але якщо Бог дав.
— Мені і однієї вистачає! — Богдан накинув куртку і пішов.
Додому він тоді не повернувся до самого ранку. Вперше за роки шлюбу він не ночував удома. Оксана, обіймаючи Марійку, проплакала до ранку. Вона не розуміла, чим заслужила таке ставлення.
Богдан причину своєї довгої відсутності дружині не пояснив. Просто прийшов і завалився спати. Оксана, мабуть, від відчаю, подзвонила батькам і в усьому їм зізналася. Ті її підтримали.
— Доню, якщо хочеш, можеш повернутися до нас. Ми завжди тебе приймемо і ніколи не покинемо, — сказав тоді Оксані батько, — не треба перед ним принижуватися! Богдан поводиться негарно не лише щодо тебе, а й щодо своїх дітей. Розчарував мене зять, нічого не сказати.
Оксана від пропозиції батька відмовилася. Молода жінка була впевнена, що все ще налагодиться. Народився Назар, її ненаглядний синьоокий малюк.
Богдан навіть не намагався вдавати, що радий появі спадкоємця. Він навіть на виписці відмовився взяти дитину на руки. Тільки квапив Оксану та батьків:
— Гайда швидше! Знайшли час позувати. Мені терміново на роботу треба, немає часу вас чекати! Або сідайте в машину, або їдьте додому на таксі!
З роботою, до речі, у Богдана майже одразу після новин про спадкоємця почалися проблеми. Принаймні так він казав дружині. Часто тепер він затримувався в майстерні, удвічі скоротив фінансову підтримку дружині і постійно просив її економити:
— Оксано, зараз складний час. Ти не забувай, що в мене кредит висить! Клієнтів толком немає, запчастини подорожчали, перевіреного постачальника прикрили, треба шукати нового. Зараз дуже важко, немає в мене можливості оплачувати всі твої забаганки, як раніше. Живемо в режимі найсуворішої економії, купуємо лише необхідне. Припини, Оксано, скуповувати вагонами дитячий одяг! У доньки його і так повно.
— А як же син? — питала Оксана, — у нас же для нього одягу толком немає. Усе, що від старшої залишилося, ми роздали. Другу дитину ж не планували. Та й хлопчику рожеві сорочечки, пелюшки не підходять.
— Яка різниця немовляті, що носити? — одразу дратувався Богдан, — пропонуєш йому з нуля нове купувати? Тільки тому, що старе за кольором не підходить?! Відкрий оголошення: в інтернеті повно груп, де люди задарма віддають цілком пристойні речі. Ну, або продають за символічну ціну. Ось там і купуй! І то не часто, дві-три речі на місяць.
Оксана, звісно, намагалася дотримуватися рекомендацій чоловіка, але не завжди їй це вдавалося. Після виписки непорозуміння скандали в сім’ї гриміли дедалі частіше. Богдан нвимагав від дружини повного звіту за витрати.
— Навіщо ти купила нову піжаму старшій, я тебе про що просив?
— Але вдома прохолодно, опалення ще не дали — міжсезоння ж. А що такого?
— Усе, збирайся, через три дні переїдемо до моїх батьків. Цю квартиру я здам, уже клієнтів знайшов. З оренди гаситиметься іпотека. Іншого виходу в нас немає.
Оксана застигла з фланелевою дитячою рожевою піжамою. Стосунки зі свекрами в неї були хороші. Софія Петрівна, мати чоловіка, завжди була привітною із невісткою, і Оксана вирішила, що якийсь час під одним дахом із ними вона цілком уживеться. Раз такий важкий період — що поробиш? Чоловікові потрібна підтримка, раз у нього такі складнощі з роботою.
На третій день перебралися до батьків. Богдан знову пропадав на роботі, Оксана займалася дітьми. Свекруха була з нею привітною, допомагала з малюками, але й Оксана не планувала жити на всьому готовому.
Взяла на себе прибирання, допомагала з готуванням, вечорами іноді дивилася хокей із Миколою Григоровичем, своїм свекром.
А з Богданом молода жінка тепер майже не бачилася.
— Та де ти постійно пропадаєш? — питала вона його за коротким сніданком.
Чоловік поспішно їв яєчню, щось гортаючи в телефоні.
— Я що, перед тобою звітувати мушу? Сиди і дітьми займайся! — відповів він їй.
— Але я твоя дружина! Поділися зі мною, я хочу розуміти, що відбувається.
— Негаразди в мене. Ось що відбувається!
Богдан кинув виделку, скочив і вийшов із кухні. А Оксана лише протяжно зітхнула.
Минуло пів року. Марійка, нарешті, не без труднощів адаптувалася в садочку, щоправда, часто підхоплювала застуду і сиділа з мамою.
Назар був ще маленьким, тож про нього дбала лише мама — свекри до внука особливо не підходили. Оксана почувалася зовсім самотньою. Чоловік дедалі частіше дозволяв собі не ночувати вдома.
— Ви не знаєте, Богдан сьогодні повернеться? — тихо питала молода жінка в Софії Петрівни.
Мати чоловіка саме мила посуд, але на запитання таки відреагувала обернулася:
— Я йому не указ. А що?
— Його два дні вдома немає, я хвилююся.
— Здається, тобі вже нема про що хвилюватися, любонько!
І це саркастичне «любонько» прямо-таки різонуло Оксані по душі.
— Сталося щось, про що я не знаю?
— Та вже сталося, якщо чоловіка й слід пропав! — відгукнулася Софія Петрівна, — видно, знайшлася та, що тепер чай йому наливає.
— У нього інша?
Свекруха відповідати не стала — ні підтверджувати, ні спростовувати. Вона просто вийшла з кухні, залишивши Оксану наодинці зі важкими думками.
Чоловік повернувся на третій день.
— Богдане, поговори зі мною! — Оксана сіла із чоловіком на диван.
Назар спав, Марійка гуляла з бабусею і дідусем.
— Що ти хочеш почути?
— Де ти вічно пропадаєш? Ти поводишся так, наче я порожнє місце!
— Так і є, Оксано. У мене інша сім’я, я тебе більше не люблю.
— Але. Але в нас же двоє дітей, куди ж я з ними повинна йти?
— Куди хочеш, це вже не моя проблема!
Оксана безсило опустила руки на коліна. Ось і все. З дзвоном, чутним лише їй одній, упав її крихкий світ. Чоловік знову пішов.
Свекри повернулися, коли Оксана сиділа і годувала Назарчика кашею.
— Поговорили? — одразу запитала Софія Петрівна.
— Так, Богдан сказав, що більше не хоче зі мною жити.
— Нарешті в мого сина очі відкрилися! — прошипіла свекруха.
Її та батька Богдана наче підмінили. Із милих привітних людей вони перетворилися на таких, що терпіти не могли Оксану, і бідна жінка не могла зрозуміти, за що на неї стільки напастей одразу.
А в Оксани не залишилося навіть сліз. Вона зібрала дітей, повісила на плече невелику сумку і пішла. До мами з татом — а куди ще?
Двері відчинив батько, одразу все зрозумів, обійняв і повів доньку до квартири.
— Оксаночко, ну що ти, мила! Не плач, душу мені не рви! Мати, іди сюди!
Тут же вийшла мама, взяла Назарчика, Марійку обійняла.
— Покинув він тебе?
Оксана лише кивнула і захлипала. Її довго відпоювали міцним чаєм, потім уклали спати. Оксана лежала і не спала, а тримала в руках телефон і думала написати чоловікові.
Як вона тепер із дітьми? Квартиру купувати? Вона ще навіть на роботу з Назарчиком вийти не може, він малюк. Марійка також без кінця нездужає — тиждень у садочку, три на лікарняному.
Вона так і не змогла заснути, а в квартирі вже стихло, лише тато дивився телевізор. Молода жінка вийшла посидіти з батьком.
— Не спиться?
Вона заперечно похитала головою:
— Думаю, як житимемо. Діти малі, на роботу поки не можу. Якби не ви.
— Та кинь, діти підростуть, на роботу ти повернешся. А поки просто прийми те, що цей зрадник більше тобі не чоловік. Піди подай документи на розірвання шлюбу, прийми свободу, — сказав батько.
— Розумієш, я ж його досі люблю, у нас із ним син і донька.
— Мила, він вас покинув. Сам сказав, і батьки його підтвердили. Що б не було, ми поки з матір’ю в силах, тебе і внуків не покинемо!
Оксана обійняла тата і глибоко вдихала знайомий із дитинства аромат татового одеколону. Несподівано всміхнулась собі і своїм думкам.
І все в неї буде добре, бо інакше просто не може бути. І мама з татом не покинуть, допоможуть. Так важливо, щоб у цьому світі був хтось, хто просто обійме і погладить по голові у важку хвилину! У Оксани є надійний тил, і хай там що, ось її кам”’яна стіна, а коли вона є, то все вдасться, чи не так?
Головна картинка ілюстративна.
