fbpx
Дозвілля
Безстрашні: Вони йшли і розуміли, що ніколи не повернуться. Добре знали куди йдуть. Навіть тіні остраху на обличчі не було. Спокійно розмовляли та жартували. Бувало замовкали і кожен тоді думав про своє, сокровенне і найдорожче

Вони йшли і розуміли, що ніколи не повернуться. Добре знали куди йдуть. Навіть тіні остраху на обличчі не було. Спокійно розмовляли та жартували. Бувало замовкали і кожен тоді думав про своє, сокровенне і найдорожче.

Хтось мовчки прощався зі старенькими батьками, яким був опорою та допомогою, єдиним сонцем у їхньому похилому житті. Був їхньою надією при недугах та інших ситуаціях, що тягне за собою старість. Хтось згадував молоду вагітну дружину і було надзвичайно прикро, від свідомості, що ніколи не побачить те рідне немовля, яке ось-ось має народитися. Не візьме його на руки і не відчує той найщасливіший момент батьківства, який так звеличує і робить сильним, бо на руках є найдорогоцінніше, але ж таке безпомічне і беззахисне. Хтось мав на днях одружитися. І в грудях пекло від думки, що ніколи не здійсняться їхні спільні мрії та плани. Не судилося бачити щасливі очі коханої, в той день, який би став початком їхньої сім‘ї. І він був би найщасливішим!

У когось була дитина, яку він залишив на батьків і без міри любив. І донечка кожен день чекала його з роботи та щебетала про все на світі. Розказувала про пройдений день, їхні різні дитячі витівки, за які він не сварив, згадував своє дитинство і посміхався. Така ж пустунка, як він, росте. Дівчинка радісно обливала батькову шию, міцно притулилася і ще довго не замовкала. А він з любов‘ю гладив пишне волосся, яке дісталось від її матері. Тінь смутку пробігала, за молодою дружиною, що пішла від них зовсім молодою, від невиліковної недуги. Він один залишився в своєї дівчинки! Знав, що зовсім скоро в неї буде лише бабуся з дідусем.

Всі вони ще молоді і красиві, свідомо йшли в небуття. Розуміли, замість щастя в їхній будинок прийде великий смуток, який змінить все. Розставить чи точніше, відмежує рідним життя до і після. Воно вже не буде тим безхмарним і світлим, повним мрій. Настане реальне, тривожне. І змінить кожного. В цей момент всі відчують гірку бехвихідь та відчайдушне безсилля.

Та все ж таки вони гордо і сміливо крокували вперед. Знали, що не відступлять і не тікатимуть. До останнього захищатимуть свою Батьківщину, кожен клаптик рідної землі. Нізащо не відступлять і не віддадуть ворогу! В них живе дух, тих сильних і винахідливих козаків, які є предками. Інколи здається, що їх і не було і персонажі казкові, але бойовий настрій та відвага, які з’являються раптово, говорять про інше. Немов з минулих століть, вливається кожному сила і безстрашність та свята любов і відданість найкращій і квітучій країні.

І, справді, не помилились. Оборону тримали до останнього, не відходили, не тікали. Бачили, що сили не рівні та все ж не відступали. Полягли всі, як один! І зі славою спочиватимуть, в тій землі, що обороняли, любили і ціною свого життя, захищали. Іх запишуть в історію України, як тих козаків, бо вони стали сьогодні ними і творять нову сторінку, видираючи в окупанта, давно омріяну всіма волю. Дорогоцінну і скроплену кров‘ю тих, що давно записані і вчимо з підручників про них, тепер ще вчитимуть про сьогодення. Цей історичний момент не забудуть ніколи! Не забудуть тих свідомих українців, не забудуть Героїв, які добровільно йшли в пекло за свою державу і народ!

Галина Мазурик, “БЕЗСТРАШНІ”