Бабуся згадала про мене, коли їй знадобилася допомога
Мої батьки розлучилися, коли мені не було року, і з того часу я не бачила ні батька, ні його матір (бабусю) протягом 17 років. 2009 року батька не стало, бабуся повідомила про це лише через рік. Я так розумію, щоби не претендувала на спадщину. За цей час вона почала жити з якимсь дідом.
Живуть у селі. Останні роки два бабусі наполягають, щоб ми приїхали її доглядати. У мене чоловік, двоє прекрасних доньок, старшій скоро буде 5 років, а молодшій піврічці. Я не хочу везти дівчат у село, куди навіть швидка їде годину. Живемо ми із сім’єю на орендованій квартирі.
Я нещодавно запропонувала бабусі продати будинок у селі, скласти наші гроші та їх з продажу будинку та купити будинок у місті. Господарями записати її та мого чоловіка. Так і вони під наглядом і дітей не потрібно ввозити з міста. Вона відмовилася.
Ми з чоловіком почали купувати будинок, але в ньому потрібно робити внутрішнє оздоблення (на що вистачило коштів) і вона вирішила так, що коли ми зробимо ремонт і переїдемо у свій будинок, то ми повинні їх з цим дідом забрати до себе.
І їм потрібні дві кімнати, а діти можуть жити і в одній. А коли вони помруть, я зможу продати той будинок. І тут мене накрило. Я їй відмовила прямо так і сказавши, що я не хочу щоб мій чоловік працював, щоб їх утримувати, що вона думає тільки про себе і т.д.
Зараз трохи кішки шкребуть на душі, що я погано вчинила. Але чому я маю підлаштовувати своє життя та дитинство своїх дітей заради людини, яка все моє життя навіть не згадувала про мене. За все життя ні листи, ні дзвіночка, ні подаруночка. Аліменти мама теж не отримувала.
Вона згадала, коли залишилася сама на старості років. Зараз вона навіть не дзвонить. Я знову їй стала непотрібна. Чи я все-таки неправильно вчинила? Мене дуже бентежить наявність взагалі сторонньої людини.
