Дозвілля
Бабуся врятувала життя онукові – з того світу!

Андрійко в сім’ї найбільше любив бабусю. Звичайно, тата і маму він любив теж, і старшу сестру, але бабусю – особливо.

Їй можна було все розповісти, про що завгодно запитати і на всі питання одержати ясну і дружню відповідь. А яка вона була добра, як багато знала – на п’яти іноземних мовах говорити могла!

Бабуся була відома всьому класу, в якому навчався Андрійко. Вона часто допомагала його товаришам, коли вони приходили до нього, пояснюючи те, що вони не зрозуміли на уроці, і завжди була в курсі їх хлоп’ячих справ.

Тато і мама теж багато знали, але вони з ранку йшли на роботу, поверталися пізно, втомлені, і якщо Андрійко починав питати маму, чому бувають землетруси або хто був Сократ, мама приймалася пояснювати дуже цікаво, але як тільки питання починали наростати, вона говорила :

– Досить, Андрійчик, я так сьогодні втомилася, запитай бабусю.

З татом виходило і того гірше: прийшовши додому, він відразу занурювався в вечірні газети і тільки жалібно просив:

– Потім, синку, коли дочитаю. Почекай!

А хіба його дочекаєшся, якщо після газет він приймався за науковий журнал, а потім заходив хтось із знайомих або вони з мамою йшли в гості.

Про сестру і говорити нема чого, вона вдавала з себе дорослу і на нього дивилася, як на малюка. А от бабуся – зовсім інша справа.

Любов до бабусі з роками не зменшувалася, а міцніла. У 1941 році вона, а не мама (її евакуювали з госпіталем) проводжала його в армію. Вона йому писала на фронт довгі цікаві листи, але останнім часом вони стали приходити рідко, і дуже короткі. Мама писала, що у бабусі почали сильно боліти очі.

Стояв травень 1944 року. Андрій отримав наказ прибути з групою бійців в певний пункт і там чекати подальших розпоряджень.

Прибувши в указане місце, вони розташувалися в лісі. День був тихий, погожий, настрій у всіх – бадьорий. Андрій влаштувався під високим дубом і хотів було гукнути свого друга Костю, але побачив, що той пішов далеко в сторону, під кущ густої ліщини, і вже міцно спить, загорнувшись у плащ-палатку.

Андрій приліг на бік і з цікавістю спостерігав, як мурашка тягне велику муху.

Раптом поряд з ним пролунав голос бабусі:

– Андрійко, піди сядь біля Кості.

Від несподіванки він здригнувся: звідки голос бабусі? Кругом була тиша, сиділи і розмовляли бійці. Андрій задумався про будинок. Раптом – знову голос:

– Іди ж мерщій до Кості.

Йому стало не по собі. Чому така слухова галюцинація?

І в третій раз, але з лякаючим хвилюванням:

– Швидше, швидше біжи до Кості!

У голосі – така тривога, що Андрій, не віддаючи собі звіту, скочив на ноги і побіг повз здивованих бійців прямо до Кості.

Він ще не встиг добігти до нього, як страшний вибух струсонув повітря, і Андрій, приглушений ним, втратив свідомість.

Коли вони разом з другом звільнилися від землі, яка їх засипала і підійшли до того місця, де сиділи бійці, то жодного з них не виявилося в живих.

Як дізнався потім Андрій, бабуся померла за півроку до цього випадку.

Читайте також: ШОКУЮЧА СПОВІДЬ ЗАРОБІТЧАНИНА У ПОЛЬЩІ: “УКРАЇНСЬКИЙ ШЛЮБ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ НА КОРДОНІ”

Джерело.

Реклама

Related Post