Правнучка Оленка два роки тому вийшла заміж та переїхала з чоловіком до сусіднього міста. За цей час ні разу старенькій не дзвонила, і раптом дзвінок.
Спочатку довго розпитувала, як у бабусі здоров’я, потім розповіла про своє життя.
Наприкінці розмови послала поцілунок та сказала, що любить.
Оленка почала дзвонити раз на тиждень, розмови були довгими. Усім цікавилася і докладно розповідала, які у них ціни на продукти.
Потім почали з’являтися нові теми. Наприклад, як готувати ту чи іншу страву. Внучка ставила запитання і завжди говорила те саме: «Почекай, бабусю, не так швидко, я ж записую». Виходило, що бабусиним досвідом цікавилася.
Бабуся почала звикати до дзвінків Оленочки та зрештою і звикла. Дзвінки стали необхідністю.
Бабуся рідні говорила, що Оленка – найкраща. Не забуває, дзвонить, спілкується. Не те, що деякі, котрі дорогу до бабусі забули.
Якось Оленка так сказала: Тобі, напевно, сумно одній? Може, до нас переїдеш? Чоловік згоден».
Бабуся здивувалася, бо у правнучки квартира невелика. Як це має виглядати?
На це Оленка з оптимізмом сказала, що все продумала: «Можна продати нашу квартиру. Свекруха має у власності кімнату, причому в центрі міста. І її продамо. Потім твою квартиру, бабусю. На ці гроші купимо особняк, у ньому багато спалень. У тебе своя кімната і у нас своя. Велика вітальня, два туалети, кухня. Я готуватиму, а тобі й зайвий раз турбуватися не треба. І завжди із нами. Якщо що – допоможемо. На подвір’ї зелень, у тіні можна сидіти».
Бабуся – людина пряма, у житті розбирається. Сказала відверто: «У тебе дітей поки що немає. А як з’являться? Проблема не в цьому, Оленко. Мене інше турбує. Раптом розлучитесь? Куди я, бабуся, подінусь? Надвір? А якщо сваритися почнете? Я буду переживати, тебе захищати. Спокою хочу, рідна моя. А в тебе спокій втрачу. У мене характер важкий, Оленко. Почну зауваження робити, чоловікові твоєму надоїм. І доведеться в кімнаті сидіти».
Оленка серйозно сказала: Ти вже нас розлучила, бабусю, а у нас кохання на все життя».
Бабуся не зніяковіла: «От і твоя мама так думала. А що вийшло? Щастя бажаю, але ризикувати не хочу».
Відповідь чітка, однозначна.
А Оленка дзвонити перестала. Бабуся спочатку засмучувалася, а потім заспокоїлася. Досвід у неї великий. І добре знала, що може спричинити прикрість, а що – ні. Зрозуміла дівчинку і тому не образилася.
