fbpx
Дозвілля
Баба Оля зранку відкрила вхідні двері аж завмерла. Ледве втрималася на ногах. На порозі лежав невеликий згорток і подавав якісь звуки. А на дворі морозний ранок, був грудень місяць. Оговтавшись жінка вхопила пакуночок і швидко побігла до хати

Баба Оля зранку відкрила вхідні двері аж завмерла. Ледве втрималася на ногах. На порозі лежав невеликий згорток і подавав якісь звуки. А на дворі морозний ранок, був грудень місяць. Оговтавшись жінка вхопила пакуночок і швидко побігла до хати. Перелякалася дуже, щоб не запізно вийшла. Обережно поставила знахідку на ліжко, розвернула щось схоже на маленьку ковдру і побачила малесеньку дівчинку, новонароджену. Жінка викликала швидку та поліцію. Сама ж ніяк не могла відійти від пережитого. Не могла зрозуміти, хто ж так бездушно поступив з новонародженою крихіткою і чого саме їй підкинули немовля. Дитину оглянули лікарі і забрали до шпиталю. Дівчинка встигла промерзнути і потребувала допомоги медичного персоналу. Жінка поїхала з ними, вже й забула про свою ще не годовану кізоньку та кури. Їй зараз було не до господарки, все так сталося несподівано і прийти в норму було не легко.

Лікарі ще раз оглянули дівчинку і сказали, що триматимуть її кілька днів. Підкинули немовля над ранком і вона не довго лежала, то ж стан її здоров‘я був задовільним. Поки медики лікували дитинку, поліція зайнялась пошуками горе-матері, яка, немов зозуля підкинула своє дитинча на чужий поріг хати. Але вона, як у воду канула. Об‘їздили найближчі села, перевірили шпиталі, розпитували людей, може хто бачив породіллю. То ж зимовий ранок і десь вона могла попроситись до хати, щоб зігрітися та може й допомога була потрібна і їй, не лише залишеній нею донечці. Шукали більше місяця, так і не знайшли.

Баба Оля ж щодня приїжджала до дитинки. Купляла все що лікарі казали, заходила в палату до маленької красуні і говорила щось їй, наспівувала пісеньки. Вона душею прикипіла до маленької. І коли медики збиралися виписати дівчинку та передати її до інтернату, то жінка стала благати віддати їй дитину. Вона ще не є дуже старою і леліятиме крихітку, любитиме її. А хто ж її в тому інтернаті пригорне? Хто подарує їй любов свою? Обділені там діти, не мають того тепла, що в сім’ї. Чомусь саме їй подарувала свою дитину непутяща матір. Мов якийсь знак в тому бачила жінка.

Ще сили має і любов теж нерозтрачена в серці є. Так в житті сталося, що вчилася довго, хотіла мати вищу освіту. Вчилася на вчителя, зайнята була навчанням, не звертала уваги на парубків, йшла впевнено до мети. Коли озирнулась довкола, то вже всі дівчата її віку, і навіть молодші, повиходили заміж, мали вже по двоє дітей. Та й парубки теж не чекали на неї, одружилися всі. Так вона й сама залишилася. Працювала вчителем у місцевій школі. Дуже любила дітей. Вміла до кожної дитинки знайти ключик, вміла вислухати, порадити та розвеселити. Не раз пригортала стривожену чужу дитину і сумно вздихала, бо не мала своїх. Так і пройшли її роки в школі, діти теж її дуже любили. Певно для всіх була самою найкращою. Потім пішла на пенсію. І стали довгими та одинокими дні, однотонними та скучними.

В той ранок збулася її мрія, появилася в неї дитина. Вона готова свою душу вкласти, в малесеньку принцесу. Лиш би віддали їй дівчинку. Хата в неї хороша, жити є де, та й не бідує вона. Дитині біля неї буде добре.

Медики пішли на поступки жінці. Дитина буде ще в лікарні жити, поки вона підготує документи. І стала ходити колишня вчителька по потрібних інстанціях, щоб добитися проживання дитинки, біля неї. Вона й думки не припускала, що їй відмовлять. Настільки хотіла опікуватися нею, що готова була на все. Не дуже хотіла опікунська рада давати їй дитину. Але дуже допомогли односельці, всі в один голос розповідали, що кращої кандидатури в опікуни дитині не знайти. Люди, справді, дуже любили та поважали Ольгу, бо ж їхнім дітям вона також була в тій школі, як мати. До кінця таки погодились та видали документи жінці.

З того дня так і живуть вони разом. Ольга і Ангелінка. Вона й ім’я дівчинці дала, щоб завжди звучало, мов ангел. В жінки появилася велика радість, хоч і обов’язки не легкі, але для неї це стало щастям. Дівчинка росла та веселила її, зробила життя жінки барвистим і насиченим. Не раз Ольга згадувала цей день, він був самим найкращим за всі прожиті роки, які були до нього. Вона дуже вдячна жінці, яка народила дитину і подарувала їй. Дівчинці живеться добре і рідніших від них обох нема на цілому, білому світі.

Галина Мазурик, “Дивна знахідка”