Вона відразу забула про спину і навшпиньках підійшла до дверей. Невелика шпаринка так і просила, подивися. Баба Марійка глянула і присіла від несподіванки. Там були чоловік її внучки і Тетяна Проць. Мати одиначка з трьома дітьми.
Баба Марійка заметушилася. Вона не знала, що й робити чи в лазню зайти, та вгріти безсовісних палицею, чи до доньки бігти радитися, розповісти про це внучці чи ні. І тут бачить, коза її за лазнею травичку щипає.
— Ах, ось ти де? Вартуєш когось чи що? Додому пішла приблуда! — неголосно гримнула вона на козу і погнала її додому.
Замкнувши Маньку в сарай, баба Марійка зайшла в дім. Дід Степан пробурчав:
— Ти де вештається? Чоловік голодний сидить, а вона вештається бозна-де. На побачення бігала чи що? Он як очі горять. Чи плітки якісь нові почула?
Баба Марійка переодягаючи хустку, огризнулася:
— Все тобі смішки, та смішки. А у нас біда. Піду до Віри пораджуся, що робити.
Дід гримнув:
— Ану сядь. І по порядку розкажи, яка ще біда трапилася?
Баба Марійка слухняно сіла, а діда спробуй не послухатися, характер у нього ще той. І на горіхи отримати можна. Вона захлинаючись від емоцій, все йому розповіла.
Дід Степан пожував губами.
— Ось що, сиди вдома і тільки спробуй комусь щось бовкнути. А де докази? У тебе ж зір поганий. Ти у вушко голки ниткою не можеш потрапити. І як ти там в темряві могла нашого Володьку розгледіти. Ти ж із ним в лазню не ходила! Чи я чогось не знаю? Певно підглядаєш потихеньку за всіма? — жартівливо погрозив він пальцем.
Бабуся Марійка мало не плюнула в нього.
— Що ж ти верзеш, старий богохульнику? Підглядаю я. Зовсім з глузду з’їхав на старості літ.
Дід посміявшись і став серйознішим.
— Ні, Марійко, це ще треба довести. Простежити за Володею і Тетяною. Якщо між ними щось є, вони обов’язково себе видадуть, скільки б вони того не цуралися. А зараз ось що. Візьму я настоянку і до Володі у розвідку піду. Може проговориться.
Баба Марійка здійнялася.
— Ще чого. Знайшов привід випити. Я йому кажу, що біда у нас, а у нього лише його настоянка на думці.
Дід Степан на неї цикнув.
— Мовчи. Ти зрозумій, пуста твоя голова, я йду у розвідку. А ти вдома сиди і новин чекай.
Володька на подвір’ї насвистуючи, бив штахетник.
— Добридень, діду. Чого завітали? — весело крикнув він, побачивши Степана. — Ви до мене чи до Світлани прийшли? Бо її немає, вона в магазин побігла — запитав він, стукаючи молотком.
Дід Степан присів на лавку і дістав з-за пазухи наливку.
— До тебе, Володька, до тебе. А те що Світланки немає, це добре. У мене до тебе розмова є, серйозна.
Сів Володя на лавку і закурюючи запитав:
— А що трапилося? З бабусею певно посварилися?
Дід махнув рукою:
— З тією іржавою пилкою, ми кожного дня сваримся. Я ось, що запитати хочу, як чоловік чоловіка, що у тебе з Тетяною Проць?
Володя аж закашлявся від несподіванки.
— Діду, ви чого? Яка Таня, якщо у мене Світлана є?
Дід уважно на нього подивився.
— От і я думаю, навіщо? Ти ж знаєш, що я за Світланку тобі так можу всипати. Ти не дивися, що я старий, сил мені ще вистачить — пригрозив він.
— Та я цілий день тут валандаюсь. Світлана сказала, якщо все не загорожу, вона мене з дому вижене. І коли я по твоєму з Тетяною вештатися встигаю? І з чого ти це взагалі взяв?
Дід і розповів, що бабуся Марійка його в лазні з Проць бачила. Володя зареготав.
— Ну ви старі і даєте. Одна щось там вгледіла, інший на розборки прийшов. Та ще й з пляшкою. Щоб напевно, все випитати. Ну не очікував я від тебе, діду, такого. Аж прикро стало!
Дід Степан почав виправдовуватися:
— Ну ти сам зрозумій. Прийшла бабця і розповідає, що бачила. Що я повинен був по-твоєму зробити? Дозволити, щоб вона до Світланки прибігла і їй все розповіла? Ні, я вирішив спочатку сам у тебе про все дізнатися. Сам молодим був і чого гріха таїти, гуляв від Марійки своєї з Дариною Смілик. Тільки ти бабі не кажи. Вона, якщо дізнається, останнє волосся на лисині повисмикує.
Володька поплескав його по плечу.
— Діду, я мовчок. Ну раз така справа, давай по маленькій, поки Світланка не повернулася.
Діда після третьої чарки розвезло і Володька зітхнувши, повів його додому. По дорозі їм зустрілася Тетяна з якимось чоловіком. Дід Степан зупинився.
— Тетяно, а ну йди сюди — і тупнув ногою. Володя його ледве втримав. Та підійшла і з кокетством запитала:
— Чого тобі, дядьку Степане?
Той насупився.
— З ким ти по лазнях ховаєшся?
Таня аж здригнулася.
— А ти звідки знаєш?
Дід пригрозив пальцем.
— А я все знаю. У мене всевидяще око, ти що не знала?
Та почала виправдовуватися:
— Та я ось із Семеном познайомилася, а додому не приведеш. Там же ж діти. Ну я і взяла ключ у Матвіївни. А що хіба не можна було?
Дід Степан гикнув .
— Через тебе мало буря не здійнялася. Виходь вже заміж, жінко! — і пішов, розмахуючи руками.
Володька, ледве його наздогнав. Довів до воріт і передав бабі Марійці.
— Ось ваш розвідник. Приймайте. І бабцю, купіть собі окуляри або бінокль. Раптом знову підглядати доведеться. — сказав зять і пішов. А вона потягла діда в будинок, лаючись, як зазвичай.
— Знову баньки залив, слідопит.
Степан смикнув рукою.
— А через твою курячу сліпоту ми мало сім’ю не зруйнували. Краще сиди вдома і не вештайся по лазнях, бо лазник тебе покарає! — і впавши на диван, захропів.
А баба Марійка перехрестилася.
— Слава Богу, що я до дочки з онукою не пішла. Бо потім, як би я їм у очі дивилася. Правду дід казав, сліпа курка. Ох, ти Господи, пронесло.
Фото ілюстративне.