Автор: anna

— А не побрехала б вона? — пролунав голос свекрухи, коли вона вийшла зі спальні Василя, мого чоловіка. — Вона ж і раніше брехала, що ти вже ніколи

— Ти хоч уявляєш, скільки все це коштувало?! Я майже не мав відпустки і відмовлявся від справжнього відпочинку кілька років поспіль! У тебе хоч крихта совісті є, чи

— Ліно, зупинися. Я прошу тебе, подумай добре, — мій голос тремтів, намагаючись зберегти хоч якусь рівновагу. Я стояла на порозі, а Ліна, уже доросла, вісімнадцятирічна дівчина, затягувала

— Сергію, я не розумію. Хто ця жінка? — Я звела брови, дивлячись на сина. Ми стояли у вітальні, а перед нами застигла його дружина, Світлана. Вона тримала

— Катю, він просто поїхав! Не сказав ані слова, ти розумієш? Зібрав свої речі і все! Телефонує, а слухавку не бере! — Голос моєї неньки був невпізнаваним. Я

— Ти завжди була винна. Завжди! — голос Софії, моєї доньки, пролунав у передпокої, як дзвін розбитого кришталю. Я щойно повернулася з роботи, втома обважніла на плечах, але

Остап увійшов і почав голосно скаржитися Мар’яні, що вона знову забула його сорочки в пральню віднести. – Мамо, ти ж обіцяла! – гукнув він мені через усю квартиру.

Зимова ніч. Двері будинку свекрухи грюкнули за нами з такою силою, що я здригнулася. На руках — молодший син, йому рік і три місяці, він плаче, бо ріжуться

Мені досі пам’ятається той вечір, коли все вирвалось назовні. Ми з чоловіком саме вечеряли на кухні, коли Артем подзвонив у двері. Він зайшов блідий, з опущеними плечима, і

Я стою на кухні в нашій орендованій квартирі в Празі, тримаю телефон так міцно, що пальці біліють. Повідомлення від свекрухи горить на екрані, ніби саме по собі випромінює