Спочатку він хотів знову зблизитися з Василиною, але жінка його вперто не підпускала близько до себе, а тим паче до свого сина.
Зустрічі Василини та Тимофія ставали все частішими. Прийшла весна і погода сприяла довгим прогулянкам, подалі від зайвих очей і вух.
— Коли ти познайомиш мене з сином? — Тимофій хотів познайомитися з хлопчиком, щоб зблизитися з Василиною.
— Тимофію… — Жінка подивилася чоловікові прямо в очі. Її руде волосся розвивалися за вітром, а зелені очі блищали від щастя, знову бути коханою. — Тобі не варто з ним знайомитися.
— Чому? — Тимофій зупинився, притримуючи кохану за руку. — Я ж хочу стати частиною вашої родини.
— Я… не впевнена, що це можливо.
Тимофій нічого більше не запитував. Василина не пояснювала своїх слів, а їхні стосунки чомусь не рухалися з місця, хоч чоловік і намагався це якось виправити. Протягом декількох місяців вони зустрічалися, гуляли і вечерями разом, але більше між ними нічого не було.
Під час прогулянки по тихому міському скверу пішов дощ. Тимофій з Василиною добігли до машини і приїхали додому до чоловіка. Жінка довго не наважувалася зайти до будинку, та в решті решт погодилася. І перебуваючи наодинці одне з одним вони стали більш розкутими.
Весь вечір і частину ночі, телефон Василини розривався від вхідних викликів і повідомлень. Василина віключила звук і сповна насолодилася компанією чоловіка, а на ранок Тимофій вже не застав її у своїй квартирі.
Поки автомобіль стрімко наближалася до будинку Василини, Тимофій наполегливо намагався до неї додзвонитися, але кожного разу жінка була поза зоною досяжності. Забувши про прохання коханої не з’являтися під вікнами її будинку, він припаркував машину прямо біля під’їзду.
Тимофій не знав у якій квартирі живе Василина, тому дочекався одного з її сусідів і про все його розпитав. Разом з ним, чоловік зайшов до будинку і сходами добіг до потрібних йому дверей.
— Я так розумію, ви Тимофій. — Незнайомий чоловік відкрив двері практично відразу після того, як він постукав.
— Так саме він… Де Василина?
— Вона вдома. — Чоловік стояв прямо в проході. — Але вона не вийде до тебе.
— Мені потрібно з нею поговорити. — Тимофій не відразу зрозумів, хто перед ним стоїть.
— Не потрібно… А от зі мною ти поговориш.
Тимофій злегка відступив, і чоловік вийшов на сходову площадку, закривши за собою двері квартири.
— Сьогодні я дізнався, куди останнім часом зникала моя дружина. Це досить неприємно.
— Слухай, я не хочу щоб у неї через мене були проблеми. Я пропонував їй переїхати до мене і…
— Вона не погодиться на це. — Чоловік почухав потилицю і знову подивився на Тимофія. — Ти їй дав те, чого бракувало останнім часом. Я забув, що вона жінка і потребує подарунків, уваги та іншої романтики. З тобою вона розслабилася і знову почала посміхатися, розцвітати… І вона любить тебе.
— Я знаю. — Тимофій зробив крок вперед. — Дозволь мені побачитися з нею.
— Я ще не договорив… Вона любить і мене з сином. Я був з нею протягом восьми років і добре її знаю. Василина сім’ю не кине, тому в усьому сьогодні зізналася. Їй важко від того, що вона так вчинила, але я її вибачив, адже в цьому є і моя вина.
— Але ж… — Тимофій засмучено подивився на чоловіка Василини.
— Вона більше не хоче тебе бачити. Не хоче знову… Тому йди і забудь про неї назавжди. У тебе ж це якось виходило протягом одинадцяти довгих років, то ж роби так і надалі.
Тимофій не поспішаючи вийшов з будинку і сів у свій автомобіль. Він попрямував до тещі, щоб забрати дочку додому, а в голові не вкладалися думки. Василина стільки місяців не підпускала його близько до себе і раптом здалася. Для чого, якщо не збиралася і надалі будувати їхні стосунки. Тимофій сподівався, що зможе рано чи пізно вмовити її розлучитися з нелюбом-чоловіком і забере до себе. Але мабуть та любов виявилася міцнішою, ніж їхня дитяча закоханість.
Фото ілюстративне.
