fbpx
Дозвілля
Аня дуже любили свята. Чекала їх з нетерпінням. Мама завжди готувала різні страви, також пекла печиво або торт. А ще вони в ті дні всі разом снідали, обідали і вечеряли. Сідали у вітальні за святковим столом і атмосфера здавалась неймовірно-рідною

Аня дуже любили свята. Чекала їх з нетерпінням. Мама завжди готувала різні страви, також пекла печиво або торт. А ще вони в ті дні всі разом снідали, обідали і вечеряли. Сідали у вітальні за святковим столом і атмосфера здавалась неймовірно-рідною. Такі моменти зближували, робили всіх дружнішими і будинок був наповнений теплом та любов’ю.

Дівчинка тоді найбільше відчувала єдність сім’ї. Мама з татом теж були іншими, не такі як у будні, спокійно розмовляли, раділи, посміхались. Кожен день були якісь свої проблеми, справи. Батьки працюють і щодня спішать кожен на свою працю, мають обов’язки та відповідальність. А в свята, немов все змінюється. Мають час поговорити, не спішать, насолоджуються присутністю одне одного та дітей.

А ще так радісно стає, коли мама обводить поглядом всіх і щасливо посміхається. Хоч вона і змучена, бо приходить з місця роботи і готує багато страв, щоб нічого не бракувало. Деколи вже і забагато буває, але вона все каже, краще хай залишиться ніж бракне.

Надія, мама цього хорошого сімейства, теж радіє в такі дні. Вона має змогу побути з милими донечками та дорогим сином, а також з коханим чоловіком. Всі їй дуже дорогі і їй приємно, що всім подобаються нею приготовані страви. Багато вона навчилась робити, навіть пишається собою. Бачити всіх з посмішками, то неабияке щастя. Вона завжди з любов’ю дивиться на кожного, також на те що вони мають і задоволена собою і тим, що біля неї всі щасливі та не бідують.

В ті дні жінка згадує своє дитинство. Їй так хотілось тої сім’ї, того стола зі стравами, хотілося святкової казки. Але її не було. Батька не стало, як вона ще маленькою була. Жила вона з мамою, яка заглядала часто в чарку, а потім вже й не просихала від неї. То ж свят в неї, як в інших дітей не було, бо мамі крім пляшчини більше нічого не було треба. І готувати вона перестала, не мала грошей на продукти, були лише на оковиту.

Надія як вийшла заміж, вчилася всього сама. Вона стала повною протилежністю матері. Вона ніколи не приймала її життя, пробувала витягнути її з того дна, але так і не вдалося. Взимку поверталася, пізно увечері, додому дуже нетверезою і впала біля сусідської хати. Підвестись не змогла і знайшли її зранку. Замерзла…

Своїй сім’ї і дітям вона старається дати те життя, про яке мріяла сама. Жінка, справді, щаслива, від того що має. І дуже радіє, що не має генетики матері та вміє творити добро, вміє його втримати в своїй оселі. Буває, важко здихне своїм думкам, вона ж в дитинстві дуже мріяла про такі свята з мамою. Гляне на дітей і смуток відходить, не хоче щоб бачили його тінь на обличчі. Хай всі будуть щасливими та радісними в такі святкові і величні дні.

Галина Мазурик, “Сім’ю єднають свята”