Світало. Квартира була сповнена ранкової тиші, коли голос Антоніни Семенівни прорізав повітря:
— Надіє! — голосила свекруха на всю квартиру. — Ти знову не вимила посуду вчора ввечері?!
Відповіді не було. Обурена, вона вихором полетіла до спальні, де мешкали Надія з чоловіком.
Там Надія сиділа в навушниках, навіть не здогадуючись про стан свекрухи. Антоніна Семенівна різко зняла навушники з голови невістки.
— Це ще що за новини?! — здивувалася Надія, намагаючись залишатися спокійною.
— Що за новини — не мити посуд після себе?! Я ж казала, що так не можна! Таргани заведуться!
— Антоніно Семенівно, на вашу думку, я мала вимити посуд після чоловіка о другій ночі? Чи мусила сидіти на кухні до ранку і чатувати, чи ваш син бува не захоче поїсти вночі на кухні?
— Коли я була господинею власної квартири – почала свекруха свою звичну промову.
— Ви більше не живете у своїй квартирі! — різко спинила її Надія.
— Ах, ось так?! Знову будеш мені вигадувати тим що я на твоїй території. Давай. згадай, що рідна донька мене із дому виставила. Ну, починай! — ображено засопіла свекруха.
— Це ви самі все сказали! Мені навіть рота можна не відкривати, ви самі скажете і самі образитесь! І досить здіймати лемент через дрібниці. Хочете — сидіть у кухні і мийте посуд після сина свого серед ночі, я вас не тримаю. Але я таким не займатимусь. І взагалі, за одну ніч нічого не станеться з тими тарілками. Тарганів немає у цьому будинку і сподіваюсь ніколи не з’являться!
— Ти навіть не знаєш, про що говориш! І як тебе тільки твої батьки виховували? На вигляд пристойні люди. – почала свекруха знову на високих нотах. Явно відступати вона наміру не мала аж ніякого.
— Мої батьки виховали мене добре, дякую! — обурено відповіла Надія.
— Якби це було так, ти слухала б поради старших і не сперечалася б постійно! Ти себе послухай – ніякої поваги в тобі дівчино.
— Я слухаю тільки корисні поради, а не намагання нав’язати якісь безглузді звички! Зрозуміли? — відповіла Надія з викликом.
— Ах, ось як?! Диви яка розумна стала, га? Така була тиха і спокійна а тут прямо в очі мені – старшій людині таке казати? — обурилася Антоніна Семенівна.
— Саме так! І тепер, будь ласка, залиште мою спальню, поки я не зронила щось, про що шкодуватиму! Вийдіть! – мовила Надія із металом у голосі.
— Коли Андрій повернеться додому, я йому все розповім! Як ти зі мною розмовляєш, як не маєш поваги! І взагалі, ти мене явно не любиш і чіпляєшся до кожного слова. До кожнісінького. Немає мені від тебе спокою на старості років ніякого.
— Та мені байдуже, що ви йому скажете! — відмахнулася Надія. — Але якщо вже говоритимете, то нагадайте йому, що це він мав вимити посуд після себе, а не залишати тарілку від гречки у раковині!
Антоніна Семенівна замовкла. Вона була настільки обурена, що не знаходила слів для відповіді. Вона хотіла щось сказати, але зрозуміла, що невістка не мала наміру продовжувати сцену і сіла до роботи.
Коли Андрій повернувся додому, Антоніна Семенівна одразу побігла до нього зі скаргами:
— Андрію, твоя дружина зовсім втратила повагу! Вона мене ображає, каже, що я тут ніхто і що не маю права і слова сказати! Ще й посуд мити відмовилась. Мусила я все робити замість неї!
— Надіє, що це таке?! — Андрій зайшов до спальні, намагаючись з’ясувати, що сталося.
— Що ти маєш на увазі?
— Мама каже, що ти її ображаєш і слова сказати не даєш. Це правда?
— Серйозно? І ти їй вірив?! Вона все перебільшує! Просто зранку вона почала напосідати через ту твою тарілку у раковині, а я не хотіла це терпіти!
— Ти повинна поважати мою маму! Вона пережила багато і просто хоче допомогти.
— Андрію, я терпіла це дуже довго, але твоїй мамі треба зрозуміти, що вона тут гість, а не господиня!
— Вона моя мама! І ти маєш ставитися до неї з повагою!
— Повагу треба заслужити! А вона тільки ускладнює життя всім навколо!
— Надіє, стеж за своїми словами! — розлютився Андрій і вийшов із кімнати.
Наступного ранку Надія прокинулася раніше за всіх і вирішила прибрати кухню. У цей момент на кухню зайшла Антоніна Семенівна.
— Що ти робиш? — спитала вона, побачивши Надію з ганчіркою.
— Прибираю. Хоча після вашого перебування на цій кухні це майже марно. Скажіть, ви навмисне розсипали борошно у шухляді із приправами? Аби я кожну баночку вимивала і перетирала, так? А чай і кава? Чому все опинилось у одній банці? Там тільки кави на тисячу гривень, тепер усе зіпсоване.
— Ти навіть не вмієш нормально прибирати, так що давай не вчи мене. А борошно випадково туди потрапило коли я його із банки у пакет целофановий перекидала. Хто узагалі у слоїку тримає борошно? Що за новини. Та й оці пляшечки зі спеціями? Ти хо уявляєш які вони всі не корисні. От у мій час була лиш сіль і перець, зате смачно було їсти. А тепер – купу спецій у юшку насипала і подає до столу – суп. Взагалі усе винесу на смітник, може тоді ти матимеш стимул готувати страв добрих.
Ці слова стали останньою краплею. Надія подивилася на свекруху і спокійно сказала:
— Ви маєте два дні, щоб зібрати речі й знайти інше місце для проживання. Ви у моїй квартирі живете і я вам дала дах над головою коли ваша рідна доня виставила вас зі свого житла. Хочете – повертайтесь до свого колишнього чоловіка у ваш шикарний ремонт який ви йому зробили продавши своє житло, а ні – їдьте у гуртожиток. Мені байдуже. Я вас годую, я вам дала де жити. Нічого від вас не прошу окрім спокою. Але ні, вам треба емоцій і вражень. Шукайте деінде але тут того не буде – крапка.
— Ти не можеш мене вигнати! Це і дім мого сина! Він тут мешкає, я біля нього. Тоді і він піде як ти така. Він маму не залишить, чуєш? Тебе залишить а мене – ні. Тож думай що мені казати, бо геть одна у своїй квартирі житимеш.
— Ваш син нехай робить, що хоче, але я більше цього не терпітиму. Досить.
Два дні потому Антоніна Семенівна покинула квартиру. Звісно, не мовчки і не спокійно – увесь під’їзд чув її голосіння. Мало того, ще й Андрій намагався довести дружині, що та не має права от так робити.
А Надія пішла до магазину і придбала нової кави і чаю, а ще – замовила клінінг до своєї квартири і попросила вимити кожну шпарину, аби і духу від колишнього життя не лишилось.
Все ж, не завжди потрібно бути добрим, та й не до всіх. Колись Надія засуджувала сестру свого чоловіка, не розуміла, як та могла вчинити із рідною матір’ю. Тепер вона зрозуміла її.
Головна картинка ілюстративна.
