Останній місяць був непростим для родини Антона та Ліди. Вони переїхали в нову квартиру, довго чекали цього моменту, але радість швидко затьмарилася втомою.
Усе валило з ніг: розпаковка коробок, збирання меблів, наведення порядку в новому домі. Відпустка, яку вони планували після завершення всіх справ, залишалася лише мрією.
Замість відпочинку довелося займатися проблемами сестри Антона, Юлі. Вона зателефонувала зі сльозами, просила приїхати, бо не могла впоратися сама.
— Він покинув нас із Максимом! — хлипала Юля. — Подав на розлучення, навіть речі забрав!
Антон зітхнув:
— Юлю, ви й так не жили мирно. Я думав, ти сама хочеш розлучитись.
— Ти нічого не розумієш! А що тепер робити? Піти працювати? А Максим як?
— Максиму вже десять, він не немовля. Якщо хочеш, допоможу знайти роботу, у нас у магазині продавці потрібні.
— Лампочки продавати? Ти смієшся? Я в цьому нічого не тямлю!
Антон намагався заспокоїти сестру, але та лише більше розходилась. Юля не прийшла по допомогу у вигляді поради чи підтримки. Вона хотіла грошей. Причому суми такої, щоб вистачило на місяць для неї та Максима, доки вона не подасть на аліменти.
— У тебе ж дружина гроші відкладає, — сказала Юля. — Візьми з її накопичень.
— Лідо, допоможи, ситуація ж нестандартна, — попросила вона, звернувшись до невістки.
Ліда здивувалася, але ввічливо відповіла:
— Мої заощадження ми не чіпатимемо.
Додому вони з Антоном їхали мовчки. Антон сердився на сестру, Ліда — на всю ситуацію. Родинні негаразди Юлі постійно висіли над їхньою сім’єю, хоча молодята ледве справлялися зі своїми витратами після переїзду.
У Антона та Юлі були різні батьки. Після розлучення з першим чоловіком їхня мати, Ольга Степанівна, заборонила Антону спілкуватися з батьком.
Через рік вона знову вийшла заміж і привела у світ Юлю. Але і цей шлюб довго не тривав, і Ольга Степанівна вирішила, що присвятить своє життя дітям.
Антон завжди відчував, що матір любила Юлю більше. Можливо, через те, що хлопець був дуже схожий на свого батька, і це її дратувало.
Ситуація змінилася, коли Антон повернувся зі служби, влаштувався на роботу й почав допомагати грошима. Мати прийняла цю допомогу як належне, а з Юлі вона зняла всі обов’язки: та не працювала, швидко вийшла заміж, народила дитину й займалася лише своїм життям.
Коли Антон одружився з Лідою, мати прямо сказала невістці:
— Жінок у нього може бути багато, але матір й сестра — одні.
Ліда намагалася не звертати уваги на такі слова. Але скоро зрозуміла, що Антон звик допомагати своїй родині фінансово. Після весілля чоловік сказав, що маму він підтримуватиме, а Юлі час знайти роботу й почати самій забезпечувати себе.
Юля була обурена, а Ліда довго намагалася з нею порозумітися, поки одного разу зовиця не зателефонувала їй:
— Раз ти заборонила Антону давати нам гроші, то хоча б на день народження Максима купіть хороший подарунок. Він хоче планшет.
— Юлю, я нічого не забороняла, — здивувалася Ліда.
— Не прикидайся! — крикнула Юля.
На святі Максима зчинилась сцена. Антон прямо сказав, що Ліда ні до чого, і він сам вирішив, що настав час сестрі стати самостійною. Але з того часу родичі стали ставитися до Ліди холодно.
Після появи власного сина Ліда сподівалася, що життя стане спокійнішим, але прохання допомогти сестрі знову поновилися. Коли вони з Антоном переїхали у велику квартиру, здавалося, що їхня мрія здійснилася. Однак щастя тривало недовго.
Юля знову залишилася без грошей після розлучення й прийшла з претензіями до брата. Її підтримувала мати, яка сказала одного вечора:
— Якщо не хочете допомагати фінансово, тоді Юля з Максимом переїдуть до вас.
— Як це? — здивувалася Ліда. — У неї ж є квартира.
— Її здали в оренду, щоб платити іпотеку, — заявила Ольга Степанівна. — А ви зобов’язані їх утримувати.
— Ні, мамо, це не наша відповідальність, — спокійно сказав Антон. — Юля має сама навчитися заробляти.
Мама влаштувала сцену, але Антон стояв на своєму. Ліда розуміла, що чоловікові важко, але він був упевнений у своїй позиції.
Через кілька днів Юля з Максимом прийшли до них пізно ввечері. Вона сказала:
— У мами тісно, а я квартиру здала. Тож ми залишимося у вас.
— Ні, — відповів Антон. — Я зараз відвезу вас назад.
Попри всі сльози й докори, Антон виконав свою обіцянку. Він повернув сестру й племінника до матері. Повернувшись додому, він виглядав виснаженим і засмученим.
Кілька місяців Ольга Степанівна та Юля не спілкувалися з Антоном. Весною вони помирилися, але стосунки залишилися холодними.
Цікаво, що в очах свекрухи вини сина не було, навпаки – він у неї і добрий і хороший, якби ж не невістка. яка зіпсувала життя не тільки синочку її, але й доньці.
Бачте, саме Ліда винна в усіх негараздах у життя Юлії і якби невістки не було, а краще, якби на її місці була інша, Юля б жила і забезпечено і без негараздів. Сім’я тоді б була і дружною і заможною.
Юля таки пішла працювати, з сином допомагає матір. Що цікаво – Ольга Степанівна все одно час від часу просила у Антона грошей для сестри.
— Вона одинока жінка, ледь зводить кінці з кінцями. Ти відповідальний за нас обох, ти чоловік.
От цікаво, це тільки у цій сім’ї так? Якщо сестра має брата і її доля не склалась, брат повинен дбати про неї в мінус своїй сім’ї? Як вважаєте?
Головна картинка ілюстративна.
