Він на мене зовсім не схожий! — повторював Ярослав своїй дружині. Та з усіх сил намагалася заспокоїти дитину, і благала чоловіка припинити. Та от чоловікові було абсолютно начхати на малюка. — Він же копія твого колишнього! Вирішила мене на все місто ославити?
— Ярику, вистачить вже! — Ліза міцно притискала до себе маленького сина. — Кирило твій син! Я жодного разу тобі не зраджувала! І ти сам бачив результати тесту, там чорним по білому написано, що батько ти!
— Ніби я не знаю, як легко отримати такий папірець, — презирливо посміхнувся чоловік. — Скільки ти за нього заплатила?
— Як ти гадаєш, у мене є на це гроші. Якщо ти не забув, я зараз у відпустці.
— Може, твій колишній грошенят тобі на це підкинув, звідки мені знати, — знизав плечима Ярослав і, взявши з собою ноутбук, зібрався виходити. — Я подаю на розлучення. У тебе є цей вечір, щоб зібрати всі свої речі і зникнути з моєї квартири.
Чоловік пішов, голосно грюкнувши дверима, залишивши дружину сидіти на підлозі і обмірковувати почуте.
Малюк не припиняв плакати ні на мить. Мабуть відчував, що його матусі важко.
— Нічого, синочку, нічого. Ми впораємося, обов’язково впораємося!
Коли дитина нарешті заснула, Ліза зателефонувала єдиній рідній людині, яка у неї залишився.
— Алло, бабусю? — звичайно дівчина не хотіла турбувати восьмидесятирічну стареньку, але діватися було нікуди. — Мені дуже потрібна твоя допомога. Я, я не знаю, що мені робити!
— Що трапилося? — заметушилася Тетяна Георгіївна. — Він тебе образив?
— Він нас з Кирилком проганяє, — майже пошепки промовила Ліза і розридалася.
Але ж бабуся попереджала, що не потрібно так поспішати з весіллям! Ярослав зробив пропозицію Лізі лише через місяць після її розлучення, і дівчина погодилася. Не через велику любов, ні.
Особливих почуттів до чоловіка вона не відчувала. Просто хотіла довести колишньому, що зовсім не переймається з приводу їх розлучення. Безглуздо, так. Але їй на той час було всього двадцять три роки…
— Так, — скомандувала бабуся, — годі сирість розводити! Я зараз попрошу Аллу, і вона відправить до тебе свого онука. Він допоможе тобі зібрати речі і все перевезти до мене. Впораємося!
— Добре, — схлипуючи, відповіла Ліза. — Що б я без тебе робила…
— Навіть не хочу про це думати! — відрізала Тетяна Георгіївна. — Наївна ти у мене ще. Але нічого, з віком це проходить. Як Кирилко?
— Спить, — від одного погляду на сина, на обличчі Лізи розквітала посмішка.
— Ну гаразд, чекай Славу. Він зараз якраз у відпустці, тому мав би швидко приїхати.
Майже через три годину речі були вже зібрані і перенесені в машину. Залишилося тільки дитяче ліжечко, яке Слава якраз розбирав.
— Може кави? — погладжуючи сина по спинці, запитала Ліза.
— Із задоволенням, — відволікся від важливої справи чоловік. — Та тільки вдома. Зараз приїдемо і всі разом поп’ємо.
Жінка трохи зніяковіло посміхнулася. Вона востаннє озирнулася навколо, перевіряючи, чи не забула чогось. Повісила на плече сумку, і міцніше обнявши сина, вона без жалю закрила двері на ключ. Потім постукала в сусідні двері і передала в’язку ключів вкрай здивованій сусідці, яка подумки вже почала будувати свої теорії про те, що сталося.
Розлучили їх швидко, адже майнових питань не було. Зрозуміло, дитина залишилася з матір’ю, Ярослав навіть грошима синові допомагати не збирався.
Ще й накапостити Лізі встиг — подзвонив її колишньому чоловікові і розповів про свої здогадки. Добре, що той виявився адекватною людиною і прийшов поговорити з дівчиною, а не влаштував концерт.
Через три роки Ліза знову вийшла заміж. За того самого Славу, що дуже допоміг їй з переїздом. Цього разу, претендента в чоловіки вона вибирала дуже прискіпливо.
А Ярослав потім навіть приходив вибачатися. Адже коли Кирилко підріс, то став просто копією батька…
Фото ілюстративне.
