fbpx
Дозвілля
Але ж цього просто не може бути! Я не знаю, кого ви там поховали, але Наталя весь цей час жила у мене! І якщо ти вирішила так зі мною пожартувати, то це зовсім не смішно! — обурено вигукнув Олег

Осінь вступила в свої законні права. Уже третій день небо було затягнуте свинцевими хмарами, і накрапав дрібний противний дощ, відбиваючи всіляке бажання не те що виходити, а навіть носа висовувати на вулицю. Але потрібно було виходити! Олег тільки що виявив, що вдома немає жодного шматочка хліба. Однак в міні-пекарні через дорогу хліб точно був — запах свіжоспеченої випічки, що долітав через відкрите вікно, приємно лоскотав ніздрі і викликав активне слиновиділення.

Тому Олег, одягнувшись нашвидкуруч, вийшов на вулицю, під дощ. І там, прямо на сходах, зіткнувся зі своєю колишньою дівчиною — Наталею.

— Привіт! — буденно, як ні в чому не бувало, сказала Наталя. — Я пішла від чоловіка! Можна я в тебе трохи поживу, бо мені більше нікуди йти?

«На вулиці дощ, а на ній ні краплі», — машинально чомусь відзначив про себе хлопець. Скільки разів він уявляв собі цю зустріч! І щоб ось так: вона вся така нещасна стоїть під дощем, а він гордо проходить повз… І ось момент зустрічі відбувся, але він не пройшов повз, а замість цього спитав:

— І де ж твої речі?

Ні валізи, ні навіть сумочки або парасольки в руках у дівчини не було. Потрібно сказати, що втечу жінок від чоловіків Олег все ж уявляв собі якось інакше.

— Мені не до зборів було. За документами і речами заїду потім, коли він трохи охолоне, — зізналася Наталя.

— А телефон? Як ти без телефону?

— Телефон мені зараз не потрібен. Не хочу отримувати дзвінки і меседжі, — відповіла дівчина.

— А ти не подумала, що у мене тобі перебувати буде трохи незручно? Моя дівчина, наприклад, точно буде проти?! — хлопець був дещо спантеличений самовпевненістю колишньої, яка віроломно кинула його два роки тому, і зараз, без жодної тіні сумніву проситься «трохи пожити».

— Ніхто проти не буде. Тому що ти обманюєш, немає у тебе ніякої дівчини! Я знаю! — сказала Наталя. — Ти краще прямо скажи: пустиш чи ні? Бо мені зовсім не хочеться вислуховувати твої романтичні фантазії під дощем!

***

У квартирі і в житті Олега Наталя освоїлася дуже швидко, немов ні звідти, ні звідти ніколи не йшла. Хоча деякі зміни в поведінці теперішньої Наталі все ж були присутні.

Наприклад, вона практично перестала їсти. Хоча у колишньої Наталі апетит був завжди чудовий, хлопцеві навіть доводилося стежити, щоб дівчина не надто захоплювалася їжею.

«Вибач, якось не хочеться. Я поки готувала, скуштувала трохи і вже наїлася», — говорила Наталя Олегові щоразу, коли він цікавився, чому вона сама не доторкнулася до їжі.

Та й з котом коїлося, щось незрозуміле…

Сусідський кіт Даня був улюбленцем усього під’їзду. Мешканці любили підгодовувати «плюшевого» сріблястого британця різними смаколиками, а він за це дозволяв почухати себе за вушком або навіть доторкнутися до пухнастого животика. Сам представник котячих «не рівно дихав» тільки до квартири Олега.

Скучивши, він лягав під дверима і починав голосно і ображено нявкати, чекаючи, коли його, нарешті, впустять. Привадила його, до речі, свого часу, якраз Наталя. Але коли вона раптом вийшла заміж і поїхала жити в інший район, кіт дорогу до Олега не забув і продовжував ходити до хлопця за старою звичкою.

Тому досить дивною була реакція нинішньої Наталі на появу в квартирі пухнастого улюбленця.

— А-ай-яй! Навіщо ти його впустив? — несамовито вигукнула подруга, побачивши, як Данило вальяжно йде в бік кухні.

Причому кіт повівся також дивно. Замість того, щоб голубитися до дівчини і тертися їй об ноги, Даня вигнув спину, визвірився і розлючено зашипів.

— Прибери його негайно!!! — забилася в істериці Наталя, вказуючи рукою на кота.

Нічого нерозуміючому хлопцеві довелося схопити Даню на руки і віднести його законній господині.

— Наталю, що відбувається? Чим тобі кіт не догодив? — повернувшись, запитав Олег у тремтячої від страху дівчини.

— Ні. Він, безумовно, дуже милий, але у мене нещодавно виявили непереносимість шерсті тварин, — взявши себе в руки, виправдовувалася дівчина.—І, взагалі, мені потрібно буде завтра за речами з’їздити. Чоловік, напевно, вже заспокоївся, — швидко «зіскочила» вона з теми.

— Наталю, я не хотів торкатися складного для тебе питання, але якщо вже ти сама почала… Що у вас сталося з чоловіком? — Олег уважно подивився на подругу, очікуючи пояснень.

Відповідати Наталя не поспішала. Закусивши губу, вона почала малювати з пролитої на столі краплі води ромашку. І лише коли остання пелюстка була домальована, відповіла.

— Ми посварилися через дурниці. Я розлютилася і хотіла піти в гості до подруги, він не пускав і відштовхнув мене від дверей. Я впала, на секунду випала з реальності. Коли отямилася, чоловік з кимось нервово розмовляв по телефону, не звертаючи на мене увагу. Тоді я тихенько встала і втекла, — Наталя говорила щиро. В її словах Олег не вловив жодного натяку на фальш, адже він добре знав, коли колишня обманює.

***

У Олега Наталя, справді, жила зовсім недовго — всього якихось дев’ять днів. На наступний день вона, як і обіцяла, поїхала до чоловіка за речами, та так більше й не повернулася.

На дзвінки Олега дівчина не відповідала (втім, він і так, напевно, був у неї в чорному списку), а в соцмережі вона востаннє заходила два тижні тому.

Не витримавши такої невизначеності, хлопець зателефонував Наталиній подружці Яні, чий номер залишивсяв в його контактах.

— Олег?! Як добре, що ти подзвонив! — сказала Яна, після того, як Олег привітався. — Бо ми хотіли тобі повідомити, тільки не знали, куди і як.

— Що повідомити? — оторопів хлопець. — Я, взагалі-то, щодо Наталі дзвоню. Хочу дізнатися, що трапилося? Чому вона знову зникла?

— Тобто, «знову зникла»? — настала черга Яни дивуватися. — Наталю поховали тиждень тому. Впала, вдарилася у передпокої. Така ось миттєва безглуздість. Власне, ми саме з цього приводу тебе і розшукували. Якщо хочеш, можу тебе до неї повести, показати, де похована.

— Але ж цього просто не може бути! Я не знаю, кого ви там поховали, але Наталя весь цей час жила у мене! І якщо ти вирішила так зі мною пожартувати, то це зовсім не смішно! — обурено вигукнув Олег.

— Олеже, ти цей, заспокойся трохи. Я пізніше тебе наберу. Гаразд? Номер твій у мене зберігся, — після нетривалої паузи відповіла Яна. Її голос став ніжним і співчутливим, так зазвичай розмовляють з тими, хто несповна розумі, коли бояться спровокувати.

Як згодом з’ясувалося, Яна не обманювала. Наталі, справді, не було вже. І хто ж тоді це був під виглядом Наталі? Та й чи був хтось взагалі?

Фото ілюстративне.