— Лідо, твої діти зовсім вже берега не бачать! — сказав Кирило, забираючи дружину з роботи наприкінці її робочого дня.
— Що знову не так? Хтось із них знову не помив тарілку? Чи слухав музику надто голосно, і ти під час обідньої перерви не зміг поспати? Що? — запитала вона чоловіка тоном, повним іронії.
— Ні! Твоя донька сьогодні прийшла до мене на роботу і попросила п’ять тисяч гривень!
— Чого це вона до тебе прийшла?— трохи напружилася Ліда, почувши це.
— А я звідки знаю? Це ж твоя донька!
— А ти їй гроші дав? — одразу запитала вона.
— Ні, звісно! — відповів Кирило, не розуміючи, як можна взагалі таке питати.
— Чому?
— Лідо, а з якого дива я маю їй давати гроші, та ще й у такій кількості? Подумай!
— А що тут такого? Міг би й дати, знаєш! Не збіднів би!
— Твоїй доньці двадцять років! Вона закінчила якийсь там коледж і працює! Живе з нами, так само, як і твій син! Тож якісь гроші в неї мають бути! — зробив висновок Кирило.
— Не тобі вирішувати, де і як жити моїм дітям! Зрозумів? Ось своїм і висловлюй усе це!
— У моїх уже сім’ї! І вони нічого у мене не випрошують! — відповів Кирило.
— Моїм ще рано мати сім’ю, Кириле! Досить до них постійно чіплятись! — розходилась Ліда.
— Але не рано жити окремо! Одній двадцять років, іншому двадцять два, Лідо, це вже занадто!
— Так! Мене ці твої балачки вже ось тут сидять! Досить чіплятися до них постійно! Вони тобі якось заважають? Ні! То й ти їх не чіпай!
— Так, заважають! Щодня вдома я не можу ні розслабитися, ні нормально відпочити! Лідо, вони ж не малі діти, щоб бігати до тебе з кожним питанням!
— А мені подобається, що вони діляться зі мною всім і що я бачу їх щодня! Ти просто не рідний їм, і тобі цього не зрозуміти! — зробила вона висновок.
— Тоді нехай не підходять до мене за грошима! Сама їх спонсоруй! Зрозуміла? — підвищив голос Кирило.
У цей момент вони вже під’їхали до будинку, і розмову довелося трохи перервати.
Піднявшись додому на вісімнадцятий поверх, Ліда і Кирило побачили в квартирі чотирьох незнайомих молодих людей, які обчищали їхній холодильник і поводилися, ніби вдома.
— Ви хто такі?! — запитав на всю квартиру Кирило.
Дівчина, яка сиділа за столом із чашкою чаю в руках, від несподіванки впустила її на підлогу. Скло і напій розлетілися по кухонній підлозі.
На цей шум із кімнати вийшла Ніні, донька Ліди, разом зі своїм хлопцем.
— Що тут відбувається? — запитала дівчина.
— Це твої друзі тут сидять? — аж шипів Кирило.
— Так, мої!
— Кирило, що ти так розійшовся! Нехай молодь відпочиває! — сказала Ліда, жестом показуючи доньці, щоб її друзі разом із нею перемістилися до її кімнати.
— Що це я розійшовся?! — здивувався він. — Ми щойно з роботи! Я хочу відпочити, розслабитися! А як я це зроблю, якщо у нас повна квартира незнайомих людей, яких ми не запрошували?!
— Кирило, досить сцен! Ми з друзями зараз підемо! — сказала Ніна, не розуміючи роздратування чоловіка її матері.
— Що вони взагалі тут роблять?! — продовжував наполягати чоловік.
— До мене в гості прийшли! Що, тепер я маю питати дозволу у тебе, чи можна? Це і мій дім також!
— Доню, ідіть із друзями посидіти десь в іншому місці. А то тут зараз може буря піднятись, — тихо, ніби змовницьки, сказала Ліда доньці.
Ніна невдоволено скривилася, але сперечатися не стала. Вона зайшла на кухню і сказала своїм друзям, що їм краще піти кудись іще.
Через кілька хвилин усі зібралися і пішли. Ніні зі своїм хлопцем затрималися, щоб прибрати розлитий чай і скло від чашки, а потім теж вийшли.
Перед виходом молодих людей Кирило гукнув із вітальні:
— Лідо, всі вже пішли з квартири?
— Ні! Не всі! Якщо хочеш щось сказати, виходь і говори це мені в обличчя, а не скаржся моїй матері, як завжди! — раптом сказала Ніна.
— Слідкуй за мовою, дівчинко! — сказав Кирило, виходячи з вітальні.
— Мамо! Ти чула, що він каже! — вже гукала Ніна.
На ці слова одразу вийшла Ліда.
— Я не зрозуміла! Що каже?
— Ларисо, поясни своїй доньці, що говорити зі мною так не можна!
— Так, Ніно, Максиме, ідіть уже, куди збиралися, а то ситуація все більше стає абсурдною! — сказала Ліда, пильно дивлячись на чоловіка.
Ніна з хлопцем вийшли з квартири, але на тому розмова не закінчилась. Ліда вирішила відстояти права дітей, тому знову почала
— Що це була за сцена така? Ще раз і ти підеш звідси на всі чотири сторони! А не вони! Зрозумів? Ще хоч раз щось подібне викинеш — і можеш збирати свої речі!
— Зараз, ага! Цю квартиру я купував разом із тобою! І ти не маєш права мене звідси виставити! А ось твої дітки вже виросли і повинні жити окремо!
— Не тобі це вирішувати! Дивіться-но, як він через друзів дитини розходився! Може, порадієш за них, що життя у них краще від твого – друзі є!
— Та ну, Лідо! Мені це все вже набридло! Я зрозумів, що, що б не зробили твої дітки, ти завжди будеш на їхньому боці, навіть якщо вони щось утнуть негодяще або, не дай Боже, щось гірше! Ти ніколи не побачиш у них дорослих людей, яких треба відпустити, щоб вони почали самостійне життя! А я втомився чекати, коли ти це усвідомиш! — втомлено сказав Кирило дружині.
— Ой, подивіться на нього! Втомився він! І що ти збираєшся робити? Невже опустиш руки і припиниш мені жалітись через будь-яку дрібницю? — з іронією запитала Ліда чоловіка.
— Ні! Я подам на розлучення завтра ж!
— Ти що говориш? Яке ще розлучення? — напружилася вона. — Не буде ніякого розлучення!
— А я тебе питати не збираюся! Ти ж ніколи не враховуєш моєї думки в цьому домі, для тебе важливо лише те, що кажуть твої дітки! От і живи з ними далі, тільки десь в іншому місці!
— Це як це?
— А так, що під час розлучення ця квартира буде поділена рівно відповідно до того, як вона була придбана! І ви всі підете кудись на орендоване житло!
— Так і ти теж! Тож припиняй цю тему і перестань говорити про розлучення! — намагаючись приховати свої справжні почуття, сказала Ліда.
— А ти за мене не хвилюйся, я швидко назбираю собі на квартиру! А от ти зі своїми нічого без мене не купиш! Бо всі твої гроші будуть іти лише на їхні забаганки! — продовжував він із сарказмом.
— Кирило, досить так говорити! Ніякого розлучення не буде!
— Це не було питанням! Я просто втомився від такого життя! І мені вже просто не хочеться бачити ні тебе, ні всю твою сімейку! — категорично сказав він.
Після цього Кирило зібрався і пішов із дому, залишивши дружину одну. Він заїхав у кафе, повечеряв, а повернувшись додому після опівночі, влаштувався ночувати у вітальні.
Наступного ранку, як і обіцяв, Кирило поїхав, щоб подати заяву на розлучення та поділ майна. Ліда весь цей час думала, що він сказав це лише на емоціях й не піде на крайні заходи, тим більше з огляду на їхній вік.
Але він не жартував. Це Ліда зрозуміла лише ввечері, коли дізналася, що заява вже подана, усе оформлено і це не підлягає обговоренню.
Кирило розумів, що якщо залишиться в цій квартирі до завершення шлюборозлучного процесу, то щовечора будуть дуже неприємні сцени. Тому він зібрав речі, орендував собі однокімнатну квартиру на і переїхав туди.
Ліда ж, усвідомивши, що трапилось, почала замислюватися над словами вже майже колишнього чоловіка про своїх дітей. Але для їхнього шлюбу це було вже запізно.
Головна картинка ілюстративна.
