Коли молоді переїхали до мене, я, звісно, не була проти. Як би там не було, син є син, а допомогти йому та його дружині — це мій обов’язок. Я добре розуміла, що їм важко. Квартиру орендувати дорого, а ще ж хочуть на своє житло назбирати.
— Мамо, ми довго тут не затримаємося, — сказав син, коли вони переїжджали. — Це тимчасово.
— Ой, та живіть, скільки треба, — відповіла я.
І справді, хіба мені шкода? Але від самого початку я знала, що буде непросто. Невістка моя — дівчина не проста, характер має. Я відразу зрозуміла, що вона не надто рада жити зі мною. Але що поробиш?
Перший місяць все було більш-менш спокійно. Вони працювали, приходили пізно, їжу купувала я. Але потім я помітила, що продукти швидко зникають. Куплю собі шматочок сиру — а його вже нема. То хліб зникне, то яйця.
Так, я працюю гарно заробляю і полюбляю гарно поїсти. Але коли син дав гроші і я купила собі ікри 100 гр, приходжу. а невістка її їсть. Ну куди таке годиться?
— Знаєш, Олено, взагалі перш ніж брати чуже, треба запитувати. – кажу їй.
Або ось, ситуація яка була. Я придбала шампунь якісний і дуже дорогий. Майже тисячу гривень віддала за 400 мл. І що ви думаєте? Невістка нею голову вимила.
— Так гроші ж на нього ви зі спільної каси взяли. Ми на продукти даємо, а ви собі делікатеси купуєте і ось – шампунь що коштує. мов крило від літака.
Я нічого не казала, але вирішила встановити порядок.
— Дітки, давайте зробимо окремі полички в холодильнику. Щоб було зрозуміло, де чия їжа. А то ви такі їдоки що мені важко щось собі залишити.
Невістка скривилася, але сперечатися не стала. Син теж промовчав. Ну і добре. Я ж думала, що вони і далі даватимуть гроші на продукти і я буду купувати окремо собі і їм. Але ж ні.
Я відвела собі невеличку полицю, бо люблю все свіже і салати і авокадо і рибу, я полюбляю тільки приготовану зі свіжого. А вони зайняли інші, заставили всім, що тільки можна: йогурти, ковбаси, сири, дорогі масла. Їдять кожен день м’ясо, навіть не пропонують!
Гроші мені не дають уже. Бачте, як окремо, то окремо все і гроші і продукти і взагалі, комунальні тепер поділена на трьох і я мушу платити щось.
Ну скажіть, хіба це нормально? Я ж не чужа людина! Спочатку я мовчала. Потім почала потроху брати з їхньої полиці. Ну що, невже їм шкода? Взяла шматочок сиру до макаронів, відрізала кілька скибок ковбаси. Все одно в них там повно всього, не зменшається.
Але одного разу невістка мене побачила.
— О, а що це ви там берете? — раптом запитала вона, стоячи в дверях кухні.
— Сиру собі на вечерю відрізала, — чесно сказала я.
Вона нічого не відповіла, тільки подивилася якось дивно. А потім уже за вечерею син почав:
— Мам, ти ж сама хотіла розділити холодильник, а тепер береш нашу їжу.
— Ой, синочку, — махнула я рукою, — ти ж знаєш, яка в мене пенсія. Я не можу дозволити собі дорогі продукти, а ви тут їсте, навіть не думаєте поділитися.
І тут невістка аж підскочила:
— Так це ж ви самі вирішили їжу розділити!
Я навіть сльозу пустила. Як це так? Вони живуть у мене, їдять на моїй кухні, користуються моєю водою, електрикою, а я не можу взяти шматочок сиру?
Ну де це бачено?
Я демонстративно відсунула тарілку з бутербродами, що вони собі приготували, і голосно зітхнула.
— Живете, як чужі!
З того дня я з ними не розмовляю. Нехай самі приходять миритися! Я їм натякаю, як можу. Варю собі макарони без нічого, сиджу біля плити, перемішую ложкою й голосно зітхаю. Вони проходять повз, невістка навіть не дивиться в мій бік.
А сьогодні ось вона смажила котлети, а запах по всій квартирі… Спеціально, мабуть! Ой, не знаю, що з цим робити. Може, вони вже й думають з’їжджати?
Якщо так, то, може, воно й на краще. Бо жити під одним дахом з такими людьми нелегко. Але як же тоді син? Залишиться під впливом невістки, яка ні про кого не думає?
Головна картинка ілюстративна.
