А завтра дуже важливий день! Соломія ніяк не могла заснути. То холодок по спині пробіжить, то молитва лине до Творця. Від переживань, сон кудись подівся. Десь він втік, за тридев‘ять земель, як пишуть в казках. Вона б рада хоч на якусь годинку заснути. Але де там? Очі широко відкриті і голова вже болить, крутиться в ній одне і теж. У її Владислава знову бій у світі. Він хороший боєць, майже, завжди перемагає. Звичайно, бувають і невдалі дні, зрештою як у всіх людей. Десь колись трапляється проскакують і поразки, але це теж мистецтво. Як каже син: «Програвати потрібно вміти і поводитись треба тоді теж достойно. Та й ця звитяга не проходить даремно. З неї черпається урок і фіксується помилка.» Жінка все це знає на пам‘ять, але легше від цього не стає. Вона ж розуміє важливість цього дня для її сина та й для себе також. Всі його бажання, мрії та захоплення , всі його бої ніколи повз не проходили. Вони складалися у безсонні ночі з переживаннями та молитвами.
Надзвичайно раділа його перемогам, особливо, як Влада оголошували чемпіоном. Ці емоції на словах переповісти неможливо, щоб зрозуміти треба пережити все як вона пережила. Рости змалечку з сином, геть з дрібних стусанів, які за роки перетворюються на зовсім серйозні, і для неї, як для матері, такі, від яких щемить серце. Звичайно, вона радіє, коли він перемагає та перемога забирає багато зусиль. Соломія вже не та молоденька мамочка, яка не розуміла небезпек і тішилася, що малий Влад з захопленням і сяючими очима біжить на тренування.
Тепер її тривожать синові синці від поєдинків, душа не знає куди подітись від тривоги, яку наганяє невідомість перед боями. Жінка по-іншому дивиться на світ. Важливе синове здоров’я і щастя, а любити вона його буде і без призових місць та без змагань. Пам’ятає, як ходив ще в школу і ближче до її закінчення усвідомлювала вже всі ризики і відчувала дику тривогу. Але зупинити, відговорити чи якось змінити не могла, і навіть не пробувала. Це життя її сина, він не міг жити без тренувань, і тому вона поважає його вибір. Як мати, хотіла зайняти чимось дитинство, щоб було цікаво, тому й дала в спортивну школу, так як він і задатки мав до спорту. І цікаво було завжди. З дитинства їздили не лише по всій країні, але й закордон. Життя дуже насичене, син бачить красу інших держав та як там живуть люди. Захоплює різнобічне знайомство. Плюси є неймовірні! Це вона нікуди не їздила. Частенько говорила Владу: «Буду бачити світ твоїми очима.». Так і сталося. Він приїжджав і про кожну країну та місто розповідав. І все так детально та цікаво, що жінка посміхалась і уявляла, ніби там була.
Наполеглива праця тренерів, невтомні тренування сина, її віра в нього, підтримка та молитви зробили надзвичайне. Захоплення переросло у професійність і Владислав став відомим боксером. Їй лишається просити у Бога для нього сили, здоров‘я і залишатись на п’єдесталі. Видно її така місія в земному житті.
Звечора дзвонив син і заспокоював:
– Мам, все буде добре, ти лише не переживай! Прорвемося. Не вперше ж. Не так це страшно як тобі здається, – чує жінка голос дорослого і змужнілого сина-мужчини.
Приємно, що старається її заспокоїти. Соломія згадує, як його малим підтримувала і вселяла в нього віру і надію, коли він був невпевненим. Вона ніколи не мала сумнівів, думала лише позитивно і розуміла, що це дуже добре відіб’ється для її хлопчика. Ця її позиція, немов силою його ставала. А ще точно вірив тренер, вболівав клас і класний керівник. Це вже так багато! Якось спрацьовували її слова, ставали дивом, Влад перемагав. Видно йому була потрібна чиясь віра і впевненість, щоб йти вперед.
Пишалася вона сином завжди і тепер пишається. В школі був на дошці пошани, між іншими спортсменами. Слава, з місць змагань, летіла в шкільні стіни швидше від нього. Він її велика гордість і гордість країни. Та й людина він хороша, ніколи не чула про нього поганого слова. Звичайно свій вклад у виховання внесли тренери та класний керівник, який всебічно позитивний, духовний і моральний, просто неймовірна людина. Так всебічно виховати та повпливати на розвиток сина самі батьки б не змогли. Соломія вдячна всім тим прекрасним людям, які були і є на його шляху, які вклали частинку себе в нього, віддавались своїй праці і не жаліли своїх сил.
І тепер жінка не спить, згадує всі моменти та пройдену спортивну дорогу. Тої безсонної ночі думки її крутяться навколо сина і створюють йому захисний бар‘єр, а молитви, як невидима вуаль оберігають від небезпек, в кожен такий день, важливий, як завтра!
Галина Мазурик, “Завтра дуже важливий день”
