Минулого року сусідка тітка Ніна продала свою дачу. Не хотіла, довго впиралася, але діти наполягли, і забрали матір до себе в інше місто. І ось цього літа нові господарі все облаштовують за власним бажанням. Почали будувати великий будинок, вирубали дерева і чагарники, будуть робити великий газон. І ось на цьому тижні привезли металеві гофро листи, щоб звести високий паркан дозволеної висоти, 1,8 метра. Гарний такий, яскраво-синій. Ну і нехай зводять, це навіть добре. Мені зовсім не цікаво, що там у них на ділянці робиться. А моя мама все одно з балкону другого поверху до них загляне, ну, що поробиш, стара людина, її не перевчиш.
І ось робітники встановили труби з трьох сторін, і перейшли на наш бік. І щось у них робота зупинилася, дивляться план ділянки, міряють рулеткою лазерною. Господаря покликали. А він, чую мене кличе. Я вже знаю його хамувату натуру (не знаю, може він так з усіма жінками розмовляє, буває ж й таке, а може тільки з тими, хто відсіч дати не може) покликом чоловіка.
— Ось тут малина росте, мені стара господиня сказала, що це її ягода, і це край ділянки. А зараз за техпаспортом ділянки виходить, що ваша. Ви не могли б показати ваш план ділянки.
Ех, ця малина… Вона справді слугувала для нас і для тітки Ніни парканом. Хто і коли її посадив вперше, ми вже й не пам’ятали. Це було ще в моєму дитинстві. Тітка Ніна коли купила дачу, малина вже була, і про кордони тоді ніхто не замислювався. Бувало, що малина вимерзала, а її підсаджували, підгодовували, і вона потихеньку переповзала то на нашу ділянку, то на сусідську. Ягід було дуже багато, вистачало всім. Жили з сусідами дружньо і про кордони ніхто не думав. І ось тепер, виявляється вся переповзла до мене.
Звичайно у мене з собою таких документів не було. Але довелося сходити до голови, перезняти план своєї ділянки з розмірами, інакше сусід не заспокоїться.
Який же ж він був засмучений! Він вирубав на ділянці яблуню і сливу, викорчував смородину і агрус. А ось малину він виявляється хотів залишити, дуже вже він її любить і поважає. Він коли купував ділянку, то радів, що її так багато, уздовж всього паркану. І тут таке розчарування! Цей дорослий чоловік, засмучено зітхав, складав губки бантиком, і здавалося, що він зараз заплаче.
— Он яка вона вся велика і як її багато. Червоніти починає. А у мене виходить взагалі немає малини. Як же ж так? Може ви мені продасте цей метр ділянки? Я заплачу подвійну ціну. Ми зараз і паркан ось тут поставимо, щоб малина у мене була, і гроші можу дати відразу.
Він був упевнений, що все буде саме так, як він хоче! Ага, зараз ми йому цю смужку землі вздовж паркану віддамо, і їжте малину будь ласка, не обляпайтесь.
А коли все ж таки зрозумів що цей фортель не пройде, аж сказився.
Яке ж зле перекошене обличчя у нього зробилося! Ми з чоловіком, аж розгубилися. Я розумію, що мій чоловік зараз йому точно надає, він вже кулаки стиснув, і ні до чого хорошого це не призведе. Тоді я й кажу:
— Ти хочеш з нами сваритися? Ми всі тут живемо мирно, і нас тут багато, у випадку чогось. Зводьте свій паркан згідно плану, а вздовж свого краю порозкидай гною і наступного року малина до тебе сама перелізе. І у мене буде і у тебе.
І цей перекошений злістю чоловік раптом ніби захлинувся, і заплакав. Відвернувся і здригався, затуливши обличчя руками. А потім швиденько пішов до себе в літню кухню.
Паркан працівники звели згідно плану.
А ввечері цей сусід, Ігор, прийшов до нас з пляшкою, ніби то миритися. Такий вже тихий, мирний, спокійний каже:
— У мене в бабусі, в селі, малина була. Багато, а може я тоді маленький був, і тому багато здавалося. Я так її любив, малину. Спочатку мене виховувала бабця, але вона дуже сильно пила, тому потім мене забрали у дитбудинок. І ось з дитинства пам’ятаю тільки ті зарості малини, великої, солодкої. Завжди мріяв, що коли буде у мене будинок, то на подвір’ї обов’язково буде рости малина. І ось зараз, за п’ятдесят перевалило наважився придбати ділянку. Дружина була проти, їй і в місті добре.
А чоловік мене потім запитував, навіщо я йому так підказала, про малину, мені що його шкода стало чи як?
— Мені тітку Ніну шкода стало. Він же до неї докопуватися буде, виходить, що вона його обманула, малину пообіцяла. Хоча чому обманула, я ж теж не знала де точно межа проходить, і теж думала, що половина малини її. Тому я просто віддам йому те, що тітці Ніні належало по праву. Ми з нею двадцять років душа в душу жили, тільки добрим словом можу її згадати. І з цим новеньким сваритися не хочу. Він же ж ти бачиш який, тільки силу мабуть і розуміє. А спокійно йому кажеш, то він починає плакати, як мала дитина. Певно душа ще не зовсім зачерствіла. Може зрозуміє що небудь.
Через кілька днів зачервоніло багато малини. Набрала чашку, кажу чоловікові, щоб сусіда пригостив. А він впертий, говорить: наступного року наїсться, коли його малина зійде. Але чашку відніс.
Повернувся через годину. Задоволений. Виявляється новий сусід ще й рибалка, ось і показував моєму всілякі новомодні штучки для риболовлі. Домовилися разом порибалити.
Начебто все заспокоїлися. Ну, дружити ми навряд чи будемо, але в будь-якому разі поганий мир краще ніж війна. Добре хоч вже забув, як його працівники нам вулицю викосили. А далі поживемо побачимо.
Фото ілюстративне.
