— Мамо, я вдома! — Олег зайшов у квартиру матері й одразу попрямував на кухню, звідки доносився аромат чебуреків.
Ольга Миколаївна вправно перевертала останню партію на сковороді.
— Синочку, як добре, що заїхав! А я твої улюблені чебуреки насмажила, — жінка вимкнула газову конфорку й обійняла сина. — Худий-то який став. Зовсім не їси нормально?
— Мамо, нормально я їм, — Олег усміхнувся, сідаючи за стіл. — Просто роботи багато останнім часом, втомлююся.
— Робота роботою, а про себе думати теж треба, — Ольга Миколаївна поставила перед ним чашку чаю і тарілку із соковитими чебуреками. — Ось я й переживаю. Як там твоя… ця… Вікторія поживає?
Олег засяяв:
— У нас усе чудово! Вирішили жити разом. Віка вже потроху перевозить речі.
Ольга Миколаївна аж застигла з чайником у руках.
— Як це разом жити? Щось ти поспішаєш, сину…
— Яке “поспішаєш”, мамо? Ми вже пів року разом. Та й не хлопчик я, щоб роками зустрічатися.
— Саме те, що не хлопчик! — сплеснула руками мати. — Тобі 35 років, усього сам досяг, квартира своя… А вона… — жінка зупинилася.
— Що “вона”? — Олег насупився. — Давай без цього. Віка — чудова людина.
— Чудова? — Ольга Миколаївна сіла навпроти. — А ти знаєш, що твоя чудова Вікторія заміжня?
Олег поперхнувся чаєм:
— Що за нісенітниця? Звідки ти…
— Це не нісенітниця, сину. У мене свої джерела. Вона досі дружина іншого чоловіка, до речі.
— Мамо, — Олег утомлено потер очі. — Якщо ти про її колишнього, то вони давно не живуть разом. Просто розлучення не оформили, він кудись поїхав.
— “Кудись поїхав”? І ти віриш у ці казки? — передражнила Ольга Миколаївна. — А якщо він повернеться? Що тоді?
— Нічого не буде! — Олег гупнув долонею по столу. — Віка сказала, що подасть на розлучення через суд, як збере документи.
— Ох, сину… — похитала головою мати. — Який же ти довірливий. А раптом у них там свої плани? Може, вона спеціально не розлучається?
— Які ще плани? Мамо, досить вигадувати!
Олег різко встав:
— Знаєш що, мамо, я піду. І давай домовимося — не лізь у моє особисте життя.
— Я ж за тебе переживаю! — вигукнула Ольга Миколаївна. — Не хочу, щоб якась аферистка…
— Мамо! — урвав її Олег. — Усе, досить. Я сам розберуся.
Він вийшов, голосно грюкнувши дверима. Ольга Миколаївна підійшла до вікна, дивлячись, як син сідає у машину.
— Нічого, — прошепотіла вона, дістаючи телефон. — Я тебе захищу, навіть якщо ти сам цього не хочеш.
Вона знайшла номер у записнику:
— Алло, Таню? Привіт, люба. Давно хотіла з тобою зустрітися… Так-так, поговорити про Олежку. Він зараз зовсім сам, такий розгублений… Може, завтра у нашому кафе?
Наступного дня Ольга Миколаївна сиділа у затишному кафе навпроти молодої жінки. Тетяна, колишня дружина Олега, майже не змінилася за ці три роки — усе та ж струнка брюнетка з розумними карими очима.
— Я не розумію, Ольго Миколаївно, — Тетяна задумливо розмішувала ложечкою каву. — Навіщо Ви мене запросили?
— Таню, сонечко, ти ж знаєш, як я до тебе ставлюся. Ти була ідеальною дружиною для Олежки. І я бачу, як йому погано без тебе.
— Погано? — Тетяна усміхнулася. — А мені здається, у нього все добре. Я чула, він із якоюсь Вікторією зустрічається.
— У цьому й справа! — Ольга Миколаївна нахилилася ближче. — Ця жінка… вона заміжня! Уявляєш? І явно щось задумала. А Олежка, ти ж знаєш, який він довірливий…
— І що ви пропонуєте? — Тетяна уважно подивилася на колишню свекруху.
— У мене є план. Ти ж пам’ятаєш, як готувала його улюблений бефстроган? Може, зайдеш до нього, нагадаєш про себе?
— Ольго Миколаївно, — Тетяна похитала головою. — Ви ж розумієте, що це безглуздо. Ми з Олегом розійшлися за взаємною згодою.
— Але ти була такою чудовою невісткою! Не те що ця… незрозуміло хто.
— Вибачте, але я в цьому брати участь не буду, — Тетяна встала. — Ми з Олегом давно все вирішили. І Вам раджу прийняти його вибір. Але я подумаю над вашою пропозицією.
Тим часом Вікторія розкладала речі у шафі квартири Олега. Вона була щаслива — нарешті вони будуть жити разом! Звісно, потрібно розв’язати питання з розлученням, але це формальність. Головне, що вони люблять одне одного. Її думки перервав дзвінок у двері. На порозі стояла Ольга Миколаївна з якоюсь папкою в руках.
— Здрастуй, Вікторіє, — холодно промовила жінка. — Нам потрібно серйозно поговорити.
— Проходьте, — розгублено відповіла Віка, пропускаючи несподівану гостю до квартири.
— Я одразу до справи, — Ольга Миколаївна пройшла до вітальні й сіла у крісло. — Скільки ти хочеш?
— Перепрошую, що? — Вікторія з подивом подивилася на свекруху.
— Гроші. Скільки ти хочеш, щоб зникнути з життя мого сина?
— Ви збожеволіли? — Віка зблідла. — Я кохаю Олега!
— Кохаєш? — Ольга Миколаївна посміхнулася. — А як же твій чоловік? До речі, я дещо з’ясувала… — вона відкрила папку. — Може, розкажеш, чому ти насправді не оформлюєш розлучення?
Вікторія відчула, як земля йде з-під ніг. Звідки вона дізналася?
— Думала, я не дізнаюсь правди? — Ольга Миколаївна переможно посміхнулася, помахуючи папкою. — Твій чоловік не просто “поїхав”. Він сидить у в’язниці. І ти чекаєш, коли він вийде, щоб оформити розлучення?
— Все не так… — тихо відповіла Вікторія, сідаючи на край дивана. — Все набагато складніше.
Їхню напружену розмову перервав дзвінок у двері. Вікторія здригнулася й пішла відчиняти. На порозі стояла ефектна брюнетка з великим пакетом у руках.
— Привіт! А Олег удома? — жінка привітно посміхнулася. — Я Таня, його колишня дружина. Вирішила зайти провідати старого друга.
Вікторія розгублено подивилася на несподівану гостю:
— Ні, він ще на роботі…
— Тетяно, а як ти тут? — з кімнати випурхнула Ольга Миколаївна. — Проходь скоріше, рідна!
— Ольго Миколаївно, здрастуйте! — Тетяна зайшла до квартири. — А я ось вирішила заглянути, згадати минулі часи. Спекла пиріг, знаєте, той самий, з вишнею, який Олежка так любить…
Через тиждень Олег знову завітав до матері.
— Проходь, синку, я якраз твої улюблені пиріжки спекла! — запропонувала вона.
Олег мовчки пройшов до вітальні й сів на диван. Його обличчя було суворим, без жодного натяку на звичну теплоту.
— Мамо, я тут не за пиріжками, — сказав він, витираючи долонею обличчя. — Я хочу знати, що ти наговорила Вікторії.
Ольга Миколаївна зітхнула, театрально опустивши руки:
— Я просто сказала правду. Ти сам би мав це знати, але, здається, засліплений любов’ю.
— Я просив тебе не втручатися! — Олег підвищив голос. — Ти навіть не уявляєш, як почувається Віка?
— А ти уявляєш, як почувався б ти, якби вона тебе обдурила? — різко відповіла мати. — Я просто хотіла тебе захистити!
— Захистити? — гірко засміявся Олег. — Ти зруйнувала все!
Ольга Миколаївна обурено притиснула руку до серця:
— Як ти можеш таке казати? Я ж твоя мати!
— Моя мати? — повторив він, встаючи. — Мати не руйнує життя свого сина. Ти перейшла всі межі, і тепер я змушений усе виправляти.
— І що ж ти збираєшся робити? — з викликом запитала вона.
— Поговорити з Вікою. Пояснити, що ти сказала неправду.
— Неправду? — Ольга Миколаївна стиснула губи. — Я все ще вважаю, що вона небезпечна для тебе.
— Ти можеш вважати все, що завгодно, — холодно сказав Олег. — Але це не твоє життя.
Він попрямував до дверей, навіть не попрощавшись.
Ольга Миколаївна залишилася сама. Вона нервово стиснула пальці й прошепотіла:
— Ну що ж, синку. Побачимо, хто з нас врешті-решт матиме рацію.
Олег тим часом вирушив до квартири Вікторії. Він дзвонив у двері, але ніхто не відповідав. Раптом сусідка вийшла з квартири навпроти:
— Ви шукаєте дівчину, яка тут жила?
— Так, — схвильовано відповів Олег. — Що з нею?
— Вона з’їхала. Казала, що їде до подруги на інший кінець міста.
Олег похолов. Він зрозумів, що тепер має зробити все, щоб знайти Віку й виправити помилки. Але чи готова вона його вислухати?
— Ви не знаєте, до якої подруги? — з надією запитав він у сусідки.
Жінка похитала головою:
— Ні, але вона згадувала щось про район біля парку. Там у неї наче знайомі.
Олег подякував і швидко вийшов із будинку. Він дістав телефон і набрав її номер, але слухавка мовчала — Віка вимкнула телефон.
“Добре, парк. Почну звідти,” — вирішив він і сів у машину. Дорогою він згадував усі щасливі моменти з Вікою і твердо обіцяв собі не втратити її.
Біля парку він почав обережно розпитувати перехожих, описуючи Віку. Але ніхто не міг допомогти. Через кілька годин пошуків Олег уже майже зневірився, коли раптом побачив знайому постать біля кав’ярні.
Віка сиділа на лавці з чашкою кави у руках, загорнувшись у теплий шарф. Її вигляд був замислений і сумний. Олег повільно підійшов до неї.
— Віко…
Вона підняла голову, і в її очах з’явився подив.
— Олег? Що ти тут робиш?
— Шукаю тебе. — Він сів поруч. — Віка, я все обміркував. Моя мати перевищила всі межі. Але я не дозволю їй зруйнувати наше щастя.
— Олег, — Віка зітхнула. — Я з’їхала, бо більше не хочу бути причиною ваших сварок. Я втомилася боротися за місце у твоєму житті.
— Не треба боротися. Це твоє місце, і воно завжди буде твоїм. Я сказав матері, що вона більше не має права втручатися. І якщо вона цього не зрозуміє, я оберу тебе, а не її.
— Ти так кажеш, але… А раптом вона знайде новий спосіб зруйнувати наші стосунки?
— Не знайде. Бо я не дам. Я кохаю тебе, Віко. І я хочу бути з тобою, попри те, що станеться.
Віка замовкла, дивлячись на нього. Її очі наповнилися сльозами, але на обличчі з’явилася слабка усмішка.
— Ти дійсно цього хочеш?
— Упевнений як ніколи.
Вона повільно кивнула:
— Гаразд, Олег. Але спробуємо останній раз. Якщо твоя мати знову втрутиться…
— Не втрутиться, я обіцяю.
Віка взяла його за руку.
— Тоді повертаємося додому.
З того часу минув місяць. Ольга Миколаївна сиділа на кухні й дивилася на телефон. Вона вагалася, чи дзвонити синові. Їй хотілося вірити, що все ще можна виправити. Нарешті, зітхнувши, вона набрала його номер.
— Сину, — тихо сказала вона. — Мені потрібно дещо сказати…
Олег уважно вислухав її. Він відчув, що мати змінилася, але чи вистачить їй сил визнати свої помилки?
“Все залежить від того, як вона поведеться далі,” — подумав він, тримаючи Віку за руку, і вперше за довгий час відчув, що щастя зовсім близько.
Ольга Миколаївна змінила своє ставлення до Вікторії через кілька важливих причин, які вона усвідомила за час, коли не спілкувалася з сином. Після того, як Олег почав рідше відвідувати її й дистанціювався емоційно, жінка відчула глибоку порожнечу. Вона зрозуміла, що її спроби контролювати його життя призвели до майже повного розриву їхніх стосунків. Час, проведений у самотності, змусив її переглянути свої вчинки та їхні наслідки. Вона почала бачити, що її інтриги й прагнення “захистити” сина не зробили його щасливим, а тільки створили напруження між ними.
Поступово Ольга Миколаївна зрозуміла, що Вікторія не є шахрайкою чи загрозою для її сина. Навпаки, вона демонструвала любов, порядність й бажання будувати здорові стосунки з Олегом, не претендуючи на його майно чи зруйнування сім’ї.
Мати усвідомила, що її прагнення “допомогти” Олегу базувалося більше на власних страхах і егоїзмі, ніж на турботі про його щастя. Вона зрозуміла, що втратить сина, якщо не навчиться поважати його вибір. Жінка усвідомила, що роль матері змінюється, коли діти дорослішають. Їй потрібно було навчитися відпускати і приймати, замість того щоб нав’язувати свої рішення.
Зрештою, бажання відновити теплі стосунки із сином і страх втратити його назавжди стали вирішальними чинниками для її зміни. Вона зрозуміла, що щастя її сина важливіше за її власні уявлення про те, як має бути.
