— А от ми в твоєму віці… Я перешивала тобі чобітки по три рази, — дорікала мені мама, ігноруючи, що ми з Миколою важко працювали заради нашого добробуту. Її постійне порівняння з минулою бідністю незабаром призведе до неминучого розколу в родині.
Ольга та Микола прожили у шлюбі десять років. Це був не просто союз двох сердець, а міцний фундамент спільної справи. Вони разом керували невеликою, але успішною компанією, що надавала послуги з дизайну та облаштування просторів. У них було двоє чудових дітей – синові Тарасу одинадцять, доньці Софії п’ять. Вони мали власне житло, куплене та відремонтоване з великою любов’ю, і стабільний дохід, який дозволяв не думати про заощадження на кожній дрібниці.
З боку могло здатися, що їхнє життя — ідилія. Проте між Ольгою та ідилією завжди стояла її мати, Наталія Іванівна.
Ольга виросла в умовах постійної економії, де кожен шматочок хліба був підрахунком, а нова річ вважалася майже розкішшю. Це сформувало в ній шалений потяг до успіху. Але, досягнувши добробуту, вона не отримала материнського схвалення. Навпаки, Наталія Іванівна, яка все життя пропрацювала на скромній роботі, вважала, що дочка живе надто вільно та нерозважливо.
Будь-яка розмова закінчувалася повчаннями. Колір стін, що вибрала Ольга — надто світлий, меблі — надто сучасні, навіть дитяче харчування, яке вони купували, було не таким, як “треба”.
— Олю, ну навіщо ти купила Тарасу ті дорогі черевики? — дорікала мати, коли бачила чек, що випадково лежав на столі.
— Мамо, вони якісні, на натуральній шкірі. Він росте, йому потрібне зручне взуття — відповідала Ольга.
— А от ми в твоєму віці… Я перешивала тобі чобітки по три рази. І нічого, виросла, людиною стала. А ти гроші просто розкидаєш. Це ж нерозумно. Ти що, не пам’ятаєш, як ми жили.
Ольга намагалася обмежити спілкування телефонними розмовами про погоду та здоров’я. Але Наталія Іванівна знайшла новий спосіб втручання. Вона почала з’являтися без попередження, у будь-який час, коли їй заманеться. Вона приходила, навіть знаючи, що Ольга на важливій зустрічі чи просто дуже зайнята роботою, яку нерідко доводилося брати додому.
Одного разу, прийшовши, вона застала вдома лише Миколу, який працював у своєму кабінеті, і няню з дітьми. Наталія Іванівна не привітала зятя, а одразу попрямувала на кухню.
— А що це у вас за баночки такі, Миколо — спитала вона, відкриваючи один із верхніх ящиків, де зберігалося рідкісне варення, привезене з далекої поїздки.
Микола підняв погляд від комп’ютера, відчуваючи, як стискається від напруги. Він не любив ці непрохані візити.
— Наталіє Іванівно, це подарунок друзів. Не турбуйтеся про це — сказав Микола спокійно.
— Подарунок, бач ти. Звичайно, вам грошей не шкода, коли так легко дістаються. От у наш час…
Далі гірше. Микола повернувся до роботи, сподіваючись, що мати дружини незабаром піде. Але замість цього він почув тихе шарудіння в спальні.
— Наталіє Іванівно, що ви там робите — покликав він, встаючи з-за столу.
Вона вийшла, тримаючи в руках декоративну шкатулку, яку Ольга використовувала для зберігання різних прикрас та дрібних, але особистих речей.
— Дивлюся, що у вас тут усе в пилюці — відповіла вона, не дивлячись йому в очі. — А це що за дивна річ. Навіщо вам стільки прикрас, Ользі ж вони майже не потрібні, вона ж на роботі постійно.
— Прошу вас, не чіпайте особистих речей Ольги — сказав Микола твердо, але стримано. — Якщо вам потрібно поговорити, ми можемо сісти на кухні.
— Я тільки подивилася, Миколо. Не треба робити з мене ворога. Я ж про вас турбуюся — її голос став настільки скривдженим, що Микола подумки зітхнув. Він знав, що зараз почнеться довга і сумна розповідь про її власні важкі роки, де вона буде виглядати як невинна жертва, яку неправильно зрозуміли.
Справжній іспит на міцність стався через два тижні. Ольга та Микола приймали вдома своїх ділових партнерів, родину Зіновенків, Петра та Катерину. Вони обговорювали дуже важливий проєкт, що міг вивести їхню компанію на новий рівень. Вечеря була елегантною, але стриманою: легкі закуски, домашні лимонади та свіжозаварений трав’яний чай. Діти мирно гралися у своїй кімнаті, займаючись читанням та іграми.
І тут пролунав дзвінок. На порозі стояла Наталія Іванівна, з великою сумкою, ніби приїхала на кілька днів.
— Що це тут у вас за галас такий — голосно запитала вона, ігноруючи привітання Ольги. — Я ж казала, щоб ви не влаштовували тут гучних зібрань. А хто це.
Ольга відчула, як її обличчя заливає рум’янець. Вона відразу зрозуміла, що цей вечір зіпсовано.
— Мамо, це Петро та Катерина, наші партнери. Ми обговорюємо роботу. Ми зараз дуже зайняті.
Наталія Іванівна пройшла в кімнату, не звернувши уваги на простягнуті для привітання руки гостей, і почала оглядати стіл.
— Якусь тут ви нездорову їжу вживаєте — заявила вона. — Де ж нормальний, гарячий борщ, щоб нагодувати людей як слід. А ці ваші маленькі бутербродики. Це ж несерйозно.
— Наталіє Іванівно, ми не голодні, дякуємо, — ввічливо промовив Петро. — Ми прийшли працювати.
— Працювати ввечері. Довго ви будете тут сидіти. А діти. Вони ж повинні спати. А у вас тут якісь посиденьки. Який ви приклад їм подаєте.
Микола, який зазвичай був втіленням терпіння, відчув, що його межа ось-ось буде порушена. Але він промовчав, щоб не створювати ще більшої незручності перед партнерами. Зрештою, Наталія Іванівна, проігнорувавши всі тонкі натяки на необхідність залишити їх, сіла на диван і почала розповідати, як важко їй живеться, повністю ігноруючи ділову розмову, що мала тривати.
Через пів години гості чемно попрощалися, посилаючись на ранній початок наступного дня. Обличчя в Ольги було засмучене.
— Мамо, навіщо ти це зробила — спитала Ольга, як тільки двері зачинилися.
— Що я зробила. Я прийшла до своєї доньки. Що тут такого. Я про вас турбуюся. А ти тут влаштувала балаган.
— Це не балаган, мамо. Це робоча зустріч. Ти зруйнувала важливий вечір.
— А тобі все одно на мою думку. Ти живеш, як хочеш. Гроші вам голову закрутили. От побачиш, нічого доброго з цього не буде — сказала вона і, демонстративно взявши свою сумку, з ображеним виглядом попрямувала до виходу.
Критиці піддавалися не лише візити, а й фінанси родини. Сестра Ольги, Ірина, яка була з матір’ю на одній хвилі, часто зверталася до Ольги по фінансову допомогу. Це ніколи не було проблемою, Ольга завжди допомагала.
Одного разу Ірина зателефонувала і просила переказати їй значну суму, на покриття непередбачених витрат.
— Звісно, Ірино, допоможу. Але мій телефон і банківська картка зараз у Миколи, він поїхав за справами, я тобі перекажу, як тільки він повернеться — пообіцяла Ольга.
Наталія Іванівна, що була поряд із Іриною під час розмови, схопила слухавку.
— Ти що, не довіряєш йому. Чому ж він твоїм телефоном користується. А раптом він у тебе гроші забере. Микола ж не твій рідний син, ти ж знаєш, як це буває.
Ольга притисла телефон до вуха.
— Мамо, перестань. Це наш спільний бюджет. Ми з Миколою партнери в усьому. Ми довіряємо одне одному повністю.
— Довіряєш. Подивимося ми ще на ту довіру. Ось коли він тебе покине, тоді ти й згадаєш мої слова.
Після цієї розмови Ольга відчула, що її терпіння остаточно вичерпано. Вона більше не могла дозволяти своїй матері та сестрі руйнувати її дім і стосунки, постійно сіючи сумніви та негатив. Увечері вона сіла поговорити з Миколою.
— Миколо, я не знаю, що робити. Вона не розуміє меж — сказала Ольга, ховаючи обличчя в долонях. — Я люблю її, але це більше схоже на тортури.
— Я знаю, люба. Ти не маєш нести на собі тягар її невдоволення нашим життям — Микола ніжно обійняв її. — Ми маємо поговорити з нею, але тепер уже разом. Сказати, що двері для неї завжди відкриті, але лише після дзвінка, і що в нашому домі ми самі встановлюємо правила. А якщо вона продовжить, ми просто на деякий час припинимо приймати її візити. Це складно, але це захистить наш дім і, найголовніше, наших дітей.
Ольга знала, що цей крок буде важким, майже нестерпним, але вона також розуміла, що це єдиний спосіб врятувати свій спокій і свій шлюб від постійної критики та втручання. Вона мусила вибрати своє справжнє гніздо.
А ви, дорогі читачі, що думаєте про цю ситуацію? Чи варто Ользі остаточно розірвати це коло втручання і сказати матері рішуче ні, навіть якщо це призведе до тривалої образи?
Якщо вам близька ця історія про кордони та сімейні стосунки, будь ласка, поставте вподобайку і напишіть свій коментар. Ваша думка та підтримка дуже важливі, щоб допомогти іншим людям, які зіткнулися з подібною проблемою, знайти правильне рішення.
