Анна. Що можна сказати про неї? Бабуся кликала її Анюткою. Та звичайна вона була дівчина з цілком звичайної сім’ї – мама, тато, два брати. Ще багато було інших родичів, кількість яких не давала їй шансу на спадкову квартиру єдиної бабусі з власною житловою площею.
Непоганою такою площею, але якщо її розділити на всіх бабусиних дітей і онуків, то кожному залишиться від сили по метру квадратному. Та грець із нею, з квартирою, і метрами! З відходом бабусі всі немов осиротіли. І діти її і внуки.
Інших бабусь у Ані не було, тому Аня любила тільки одну бабусю Світлану. Але якби у Ані було б десять бабусь, то баба Свєта все одно була б найулюбленішою.
Бабуся у Ані була чудова, така справжня бабуся з клубочками пряжі біля крісла і окулярами на довгому ланцюжку. З ароматними пирогами, з обов’язковими гостинчиками і нехитрими подаруночками до свята. З кожним з онуків у неї був свій секрет, який вона відкривала одного разу наодинці.
– Тобі ж вже можна довірити секрет, Анютко? – одного разу вона запитала і Аню.
Ані тоді було років шість, ну, зовсім зріла для секрету дівчинка! У садок вона не ходила через застуди, тому була відправлена до бабусі на цілий тиждень. Вони разом пили цілющий чай з малиною і медом, не поспішаючи перебирали і сортували клубочки пряжі, розглядали старі альбоми, трохи читали і навіть рахували, готуючись до школи. Такі неспішні дні і вечори дуже їх зблизили, і саме питання здалося навіть образливим. Що вона маленька, чи що?
– Ось у мене є три доньки і син. Це твоя мама, твої тітки і дядько Славко. Я їх дуже люблю. Вони хороші у мене всі виросли. Всі четверо. А внуки ще кращі вдалися. Всі вісім. Але коли народилася ти, я зрозуміла, що ти сама найрозумніша і найкрасивіша серед всіх. Мені навіть дуже соромно перед іншими онучатами, що тебе я люблю найбільше. Тому і хочу, щоб ти це знала, але іншим не розповідала. Їм же буде образливо?
Так у них з бабусею з’явився свій секрет.
Він дуже потім допомагав Анні в хвилини сварок з братами і сестричками. Адже навіть у великих і дружних сім’ях часом бувають сварки? Знання того, що вона найулюбленіша, а ще й дуже розумна, гріло її.
Виявилося не тільки її. Цей секрет розкрився за поминальним столом. Якось неспішно всі його і розкрили. Один він був. Спільний. Кожен з онуків виявився улюбленим.
А квартиру за тим же поминальним столом вирішили не ділити, а залишити єдиному синові баби Світлани – Славкові. У них з дружиною двійня була «на підході», вп’ятьох в маленькій двокімнатній квартирі, та ще й в тещиній квартирі буде тісно. Позику не потягнути – часи складні. Загалом, по-справедливому і без образ вирішили сестри – молодшому брату бути спадкоємцем.
Частина друга. Маргарита Павлівна Анна дуже сумувала за бабусею, не змогла навіть піти на новосілля до дядька. Йшла, але передумала, боялася розплакатися, не побачивши там бабусю, її клубочки з пряжею. Анна звикла забігати до бабусі просто поговорити, попити чаю. Вона любила, коли у тої не було нікого з рідні. Тоді вони могли вдвох говорити про що завгодно. З мамою так не виходило.
Вдома взагалі не було такої затишної тиші, особливо вечорами, коли вся їх галаслива сім’я була в зборі. Тому в той день безцільно бродила Анна містом, поки її погляд не прикувала розгублена старенька, що стояла біля ганку помпезної сірої будівлі ПФ. Вона чимось нагадала їй бабу Світлану. Тільки погляд був розгублений і,… вбога, чи що?
– Бабусю, що трапилося? Загубили щось?
– Ні, мила. Ось вибралася до Пенсійного фонду. Хай їм грець! Та тільки видно даремно. Надавали папірців, бланків. Сказали заповнити потрібно, на сайті зареєструватися. А у мене і інтернету немає, і в бланках цих розібратися не можу. Але ж сусідка сказала, що мені надбавка повинна бути до пенсії. Спробувала попросити дівчину віконці довідковому, але в віконце це черга, всі кваплять, я так нічого і не зрозуміла.
– Та вдома дітям чи онукам дайте – розберуться і все заповнять!
– Одна я.
У двох коротких словах було стільки туги і безнадії, що вони різанули Аню по серцю. Вона, враз забула про свої проблеми і переживання.
Звісно, складно уявити, щоб баба Світлана опинилася в такій ситуації, але замість незнайомої літньої жінки Аня все одно бачила свою бабусю. Улюблену, ту в якої вистачало серця на всіх дітей і онуків. І їй потрібна допомога.
Сидячи за столом в ПФ, заповнюючи стопку бланків, реєструючись на сайті держпослуг, Аня чітко зрозуміла, що цю бабусю не покине. Не зможе. Чи підтримає в пам’ять про бабуську Світлану.
Провела втомлену. але задоволену нову знайому до дому, обмінялися телефонами. Пообіцяла простежити шлях заяви, а потім ще раз уже сама відвезла Маргариту Павлівну у пенсійний.
Питання було повністю вирішене. Так, 300 гривень не такі вже й великі гроші, але домоглися вони перерахунку за останній рік, тому Маргарита Павлівна на радощах рішуче наполягла на урочистому чаюванні з найсмачнішим тортом, який зможуть купити прямо біля її дому.
У квартирі було затишно і тихо. Біля крісла стояла корзинка з клубочками пряжі. На столику лежали окуляри. І Анна розплакалася. виказала свій сум. Потім вислухала історію недавно овдовілої Маргарити Павлівни, і її про, найважче у світі, випробування. Що може бути гірше, аніж пережити власного сина, не дочекавшись не тільки онуків, а й його весілля? Напевно, повна самотність.
Не те щоб пенсіонерці ні з ким було спілкуватися, але у кожної подруги клопоти, онуки. Вона зайвою і порожньою поруч з ними себе відчуває, ось якби Анна іноді забігала до неї…? Просто чаю попити. Просто посидіти. По господарству вона сама прекрасно справляється, але сумно до скреготу в зубах, самотньо, накриває хвиля часом від порожніх вечорів. Уже кота готова завести, та страшнувато – з ким залишати?Попереду серйозне обстеження в лікарні.
Анна пообіцяла і забігати, і за котом доглянути якщо що.
Кота заводити не довелося. Баська сам завівся. Хтось підкинув кошеня в під’їзд, а те і прошмигнуло у двері до Маргарити Павлівні в цей же вечір, коли вона проводжала Анну.
Через кілька місяців, як і всі нахабні коти, відчув себе господарем, який поблажливо дозволяє доглядати за собою. Заблищав, розпушився і став вередувати при виборі їжі.
– Ну, прямо, як мій чоловік, – сміялась Маргарита Павлівна, розповідаючи свої новини Ані за чаєм з запашними пиріжками. Знаєш, а так радісно, місити тісто, знаючи, що до тебе прийдуть гості! І додала, немов між іншим – ти б мені дала копію паспорта, я довіреність хочу виписати на тебе, в лікарні сказали, що треба. Лягаю на тижні. Ти з Баською поживеш у мене, поки?
Зі стаціонару Маргарита Павлівна не повернулася. Не на обстеження вона лягала. І знала це. Але виявилося, що паспорт Анни їй потрібен був для нотаріуса, а не для лікарні.
Разом з заповітом на квартиру Анна отримала і прощального листа, де Маргарита Павлівна дякувала їй за прекрасні останні місяці життя, бажала щастя, а ще на цілу сторінку розписала інструкцію по догляду за Басею.
Анна просто впевнена, що зустріч цю з Маргаритою Павлівною їй баба Світлана влаштувала. Звідти. Можливо і так. Тільки без містики, а своєю любов’ю змогла поселити доброту в серці, ось і не була зустріч випадковою. Адже скільки людей пройшло повз, а зупинилася одна Анна.
Автор: Тетяна Бpо.
Фото ілюстративне.
