fbpx
Події
А хороший у нас внук, – сказала бабуся, і голос її затремтів. Вона обняла діда за плечі

Вкладаючи в когось любов, вірте, вона обов’язково проросте гарним вихованням.

– Зараз піде цупити, – сказала бабуся дідові. – Ти б, діду, вийшов з кухні.

– Цупити, це недобре – відповів дід. – Вийди та вийди. Чому ти онука вчиш?

– Закрився б ти, – заперечила бабуся. – Ану згадай, сам ти, як чинив?

– Що сам, що сам, – розсердився дідусь. – То час інший був.

– А час тут причому? Час причому? – Не вгамовувалася бабуся. – Хіба справа в часі? Справа в душі людській. Так що, не бурчить, старий, і вимітайся.

Батьків хлопчика не стало. Дуже давно. Коли він ще був зовсім маленьким.

Вони поспішали забрати дитину у бабки з дідом, куди віддали його на вихідні, щоб відпочити. І скучили дуже, а тому і летіли, як на крилах. Ось і пролетіли на червоне світло.

Тому, онука бабуся з дідом ростили замість батьків, і питання виховання стали для них звичною справою.

Хлопчик тихенько відчинив двері кухні. «Ось адже удача, – подумав він. – Знову нікого немає. Все – таки, я везучий. Знову дідусь з бабусею пішли телевізор дивитися». Він обережно закрив за собою двері і підійшов до холодильника. Потім відкрив його і став швидко перекладати маленькі котлетки і сосиски в кишені куртки. Взявши чотири котлети і три сосиски, він закрив кришку каструлі і загорнув пакетик з сосисками назад. Також обережно вийшовши з кухні, він, намагаючись не потривожити, як йому здавалося, дрімаючих діда з бабою, вибіг на вулицю.

Люди похилого віку негайно прокинулися і підійшли до вікна, яке виходило на подвір’я.

– Он він, дивись, дивись, – сказала бабуся і показала дідові.

Хлопчик сів навпочіпки, і навколо нього негайно зібралися кілька кішок і маленька смішна, руда собачка з хвостиком, закрученим бубликом.

– А хороший у нас внук, – сказала бабуся, і голос її затремтів. Вона обняла діда за плечі.

– Точно, як дочка наша, мама його, – відповів дід і витер правою рукою очі. – Була, – тихенько додав він. – Весь в матусю свою пішов. Хорошим людиною зростає.

– Нам би, старий, виростити його і побачити, як вивчиться і одружується.

– Ііііііі, – відповів дід. – І думати не смій інакше. Немає у нас з тобою, стара, виходу іншого. Так що, триматися будемо.

У двері подзвонили.

Люди похилого віку пішли відкривати. На порозі стояв внук, він зніяковіло дивився на діда з бабусею.

– Маленький він зовсім. Їсти ще сам не може.

Хлопчик простягнув бабусі маленького пищало кошеня.

Вона зітхнула і подивилася на діда.

– Що, що ти весь час на мене дивишся, – обурився дід. – Наче я коли був проти. Неси вже. Годуй соскою свого приймака. А то я не пам’ятаю, як ви з донькою кошенят вигодовували.

Він закрив двері і подивився услід бабусі, що несла кошеня і онуку, що тримався за її халат і заглядав в обличчя.

Дід посміхався…

Автор: Oleh Bondarenko.

Фото ілюстративне.