— А чи не засиділися ви, дорога мамо? — запитала я чітко. Я підіймалася з ліжка з твердим наміром сьогодні позбутися докучливої парочки родичів.
— Так, я не зрозуміла! — пролунало в мене прямо над вухом о пів на сьому ранку. — Ти все ще у подушку сопеш!
Прокидатися під крики свекрухи було задоволенням сумнівним, м’яко кажучи. Але Катерина Андріївна робила таку «сильну побудку» в кожен свій візит до Києва. Вона перебувала у святому переконанні, що головний обов’язок дружини — підхоплюватися на світанку, наводити в домі затишок і чекати, поки «господар» розплющить очі. Взагалі-то, батьки чоловіка радували нас своїми приїздами не так часто, щоб це стало критичною проблемою для наших стосунків.
Буквально три-чотири рази на рік я зціплювала зуби і стійко терпіла всю критику, повчання та безпардонне втручання в особистий простір заради спокою в сім’ї. Особливо Катерину Андріївну непокоїло те, що я «не працюю» у її розумінні — тобто нікуди не ходжу щодня. Той факт, що я по шістнадцять годин сиджу за ноутбуком і заробляю втричі більше за її синочка, до уваги не бралося.
Свекор, Олександр Володимирович, недалеко пішов від своєї дружини. Проте його значно більше за мою роботу хвилювала відсутність у мене «справжніх» кулінарних навичок. Батько Антона дуже любив ситно поїсти, особливо поважав випічку та всякі закуски з м’ясним фаршем, типу чебуреків і біляшів. Я ж до такої кухні ставилася негативно, вважаючи велику кількість жирного і смаженого шкідливою. Ось і вислуховувала, ставлячи на стіл овочеве рагу, плов або запечену рибу, яка я безтолкова господиня.
Усе це зазвичай було не так критично, просто цього разу батьки Антона у нас загостилися — йшов уже третій тиждень їхньої присутності. Мої нерви були напружені до краю, що сильно погіршувалося відсутністю підтримки з боку Антона. Він просто самоусунувся, дозволяючи батькам поводитися так, як ті вважали за потрібне.
Перший тиждень я намагалася бути милою, на другому почала делікатно захищатися, а під кінець третього — вже відверто огризалася. Ось і зараз свекруха явно недооцінила, по якому тонкому льоду пройшлася своєю побудкою.
— Катерино Андріївно, — сказала я, не відкриваючи очей. — Я лягла о четвертій ранку. Якщо ви зараз не вийдете з кімнати, то я за себе не ручаюся.
— І бач яка! О четвертій вона лягла, корова! Я сказала — встань негайно! У квартирі брудно, чоловік на обід прийде — шаром покоти, сорочки Антошкові непрасовані валяються.
Ну все, давнє зло пробудилося. Чоловік дійсно як дві години пішов на роботу, але я б все встигла зробити до його приходу. Проте це нікого не цікавило. Я з зусиллям розліпила повіки й сіла в ліжку. Свекруха дивилася на мене з щирим обуренням. Складалося враження, що ще трохи — і вона візьме в руки міцну лозину й пожене мене в поля.
— А чи не засиділися ви, дорога мамо? — запитала я чітко. Я підіймалася з ліжка з твердим наміром сьогодні позбутися докучливої парочки родичів.
Що тут почалося! Свекруха забилася в істериці, звинувачуючи мене у всіх смертних гріхах. Вона бігала по квартирі й чи то наводила порядок, чи то хаотично розкидала речі. Явно ніхто нікуди йти не збирався. Це стало зрозуміло, коли з другої спальні з незадоволеною фізіономією виплив Олександр Володимирович.
— Чого кричите? Я не зрозумів, Поліно, а що — сніданку не буде?
— Ні, сніданку не буде. Ви й так загостилися, забувши про такт і хороше виховання, — визвірилася на свекрів я. — Даю вам пів години, щоб залишити мій дім. Сина свого з собою забрати можете.
— Бач яка цяця виганяє! — істерила Катерина Андріївна. — Забула, коза, як просили на цю квартиру в нас грошей?
— Ні, не забула, дорога свекрухо. Сон остаточно мене покинув, і я вирішила нарешті розставити всі крапки над «і», раз уже мене довели до прямої розмови. — Тільки я не забула ще й того, що ви відмовилися нам допомогти. Ні копійки не дали. Квартира куплена на наші з Антоном заощадження, плюс ще 10 років іпотеку за неї платити. Так що це ви явно дарма як підставу тут перебувати наводите.
— Ви на неї подивіться! Ні дня не працювала, а заощадження в неї! Це квартира Антошкова, а я його мати. Він мене покликав, і я нікуди не поїду. А ти тут ніхто і твого тут нічого немає!
— Антошкова квартира? А ви з математикою дружите? Багато він, заробляючи 15 тисяч на місяць, відклав, щоб її купити?
— Меркантильна змія! Тільки про гроші думати й можеш! — включився у сварку свекор. — Ще розібратися треба, звідки ти гроші береш. Ніде не працюєш, а гроші завжди є! Може, ти на цьому твоєму комп’ютері нашому сину зраджуєш! Залицяльники мабуть, тобі подарунки роблять. Скажеш, ні? Чесною працею стільки не заробити!
Як же спритно вони все перекручують і уникають логічних доводів. Для мене стало очевидним, що ця нахабна парочка так просто не піде, і поки вдома немає Антона, з ними зв’язуватися — погана ідея. Швидко натягнувши джинси й толстовку, я закрутила волосся у вузол і, схопивши під пахву ноутбук, пішла.
Проблема була ще й у тому, що в цей день у мене було багато роботи, тому дозволяти собі сумувати — недоступна розкіш. Влаштувавшись в улюбленому кафе, я замовила каву і взялася до справи. Однак не минуло й години, як мій телефон став наполегливо пиликати.
Я подивилася повідомлення і навіть поморщилася від відрази. Катерина Андріївна строчила повідомлення за повідомленням, не соромлячись у виразах. Найневинніше, що вона мені бажала — це прямо сьогодні залишити цей світ. На всяк випадок я зробила скриншоти листування і заблокувала її. Після цього відправила знімки екрана чоловікові й написала, де перебуваю, з проханням приїхати для розмови.
Він нічого не відповів і прийшов у кафе тільки о пів на шосту вечора. До цього моменту я вже заспокоїлася, але від утоми ледь тримала очі відкритими.
— Привіт. Ну що ви там з мамою знову не поділили? — похмуро почав він.
— Антоне, я хочу, щоб твої батьки поїхали прямо сьогодні. Більше терпіти їхнє хамство я не збираюся, — категорично заявила я, закриваючи ноутбук.
— Поліно, ну от що ти знову починаєш. Вдома мама п’є таблетки від тиску, до неї швидка приїжджала. Батько весь на нервах, сидить голодний, і ти тут ще мені будеш мізки виносити. Мені що, між вами розірватися?
Чоловік явно був «накручений». Мені було дуже прикро, що він не прийняв мій бік.
— Я не починаю, просто перебувати з ними в одній квартирі неможливо. Хочеш спілкування — зніми їм квартиру і спілкуйся на нейтральній території. До мене в дім їх везти більше не потрібно.
— Я проти! — очі чоловіка звузилися від злості. — Це і моя квартира також, я маю право приймати в ній своїх батьків.
Я мовчки дивилася на Антона, розуміючи, що зараз вирішується доля нашого шлюбу. Очевидно, що він хоче мене прогнути під себе.
— Усе вірно, квартира спільна, — спокійно процедила я крізь зуби. — А це означає, що і моя теж. Бачити в ній твоїх батьків я не бажаю. Як будемо вирішувати, любий?
Антон зніяковів. Він явно не розраховував на відпір.
— Маніпуляція! Тобі не соромно так ставити питання? Ти ж змушуєш мене обирати між батьками і тобою!
— Ти помиляєшся, Антоне. Я не прошу тебе позбавляти батьків своєї допомоги. Я прошу позбавити мене цього сумнівного задоволення. Або сьогодні йдуть вони, або я. Тільки якщо ти обереш другий варіант, то завтра ж я подаю на розлучення і поділ майна. Борг по іпотеці теж ділиться навпіл — потягнеш платіж?
— Добре, я поговорю з мамою. Вони поживуть ще тиждень, потім поїдуть. Ти згодна?
Я спокійно встала з-за столика.
— Загалом, твоя позиція мені зрозуміла. Я сьогодні переночую у подруги, завтра приїду за речами.. Якщо хочеш залишити житло собі — теж окей. Тільки з тебе половина платежів по іпотеці, все ж таки я сама банку плачу.
Не чекаючи відповіді, я пішла. Розлучитися я вирішила твердо. Мені важливо в шлюбі відчувати підтримку і знати, що я під захистом. Кидати себе на розтерзання нахабній свекрусі я не дам.
Вранці у квартирі очікувано виявилися батьки чоловіка. Весь час, поки я збирала речі, Катерина Андріївна, не замовкаючи, поливала мене брудом. Правда, мене це більше не турбувало.
Розлучення оформили швидко, а ось із поділом квартири виникли труднощі. Антон не погодився на жоден варіант, наполягаючи на частковому праві власності. Суд визнав за кожним із нас половину частки. Борг по іпотеці та особові рахунки ми теж розділили.
Продати половину іпотечної квартири було неможливо, тому я знову звернулася до суду, щоб виділити частку. Тепер за мною була закріплена конкретна кімната, куди я поставила замок. Жити з Антоном я не збиралася — свою кімнату здала в оренду, а сама зняла студію в центрі.
Мої втрати виявилися мінімальними. Ба більше, я чула, що в Антона виникли проблеми з іпотекою — не платить уже котрий місяць. Почекаю ще трохи і запропоную викупити його частку, тільки суттєво дешевше, ніж планувала спочатку, з урахуванням усіх заборгованостей.
