— А крім моєї зарплати твоїм батькам більше нічого від мене не треба? Машину, може, або квартиру моїх батьків?
— А чому ми маємо просто так терпіти її в нашій квартирі, Оксано? Нехай платить за це! А то таких приживал скоро черга збереться! — невдоволено висловлювався перед сном Віталій Олександрович своїй дружині про їхню невістку.
— Але ж вони з Вітею і так зараз платять за квартиру… — обережно відповіла Оксана Вадимівна чоловікові.
— І що з того? Це що, має обмежуватися лише оплатою квартири?
— Та зачекай, Віталю, вони ж і нашими продуктами не користуються, самі собі купують і готують!
— От нехай ще нам купують! Точніше, нехай вона купує! Вітька — наш син, він тут такий самий господар, як і ми з тобою, а ось його дружина… Не знаю! Не довіряю я їй усе одно! — задумливо продовжив він.
— У такому випадку сам і говори або з сином, або з його дружиною! Я вже й так нещодавно з ним посварилася через те, що без дозволу взяла машину Каті! Він скоро нас із тобою просто зневажатиме!
— А що йому нас зневажати? — не зрозумів Віталій Олександрович. — Ми ж дозволили йому привести дружину у нашу квартиру! Ми ж не відмовили! А він тепер таким чином накопичує їм на квартиру! — міркував він далі. — Тільки от у накопичувальних здібностях його дружини я дуже сумніваюся! Бачила ж, як часто вона по всяких салонах і перукарнях ходить? Скільки всякої косметики купує і заставляє цим нашу ванну? А ще, я нещодавно випадково почув їхню розмову з Вітею — так вона вирішила машину собі поміняти! А на квартиру, значить, лише Вітя має збирати!
— А мені здається, що ти просто чіпляєшся, от і все! Нехай молоді нормально живуть, навіщо лізти до них?
— Як це навіщо?! — обурено запитав він дружину, яка теж не збиралася так просто здаватися.
Оксана Вадимівна не стільки переймалася за родину сина, за їхнє щастя, скільки за свій власний спокій, бо вже знала, до чого призводять такі розмови з чоловіком. Зазвичай виходило так, що її чоловік був ініціатором чогось, будував плани, підбивав її на щось, а сам потім ховався «у кущах», поки вона вирішувала всі питання і проблеми, що випливали з його задумів.
Але цього разу вона не хотіла нічим подібним займатися. Вона всіляко намагалася відмовити чоловіка від його ідеї, але їй усе одно не вдалося це зробити…
— Вони живуть у нашій квартирі!
— І що? Вони тобі якось заважають?
— Вітька — ні! Він же наш син! А ось його Катя… Нестерпна особа, якщо чесно!
— То чому ж ти їм обом цього не скажеш? Якщо тобі не подобається, що син вирішив пожити у нас із дружиною, поки збирає на квартиру, це його право! А якщо тебе це якось не влаштовує, то йди й вислови їм це одразу! Вони якраз зараз удвох у спальні, тож давай, іди!
— Та вже зараз, ага! Побіг! — обурився Віталій Олександрович на дружину за таку пропозицію.
Зазвичай усі проблеми з його планів та ідей розгрібала саме вона, а тут Оксана Вадимівна пропонує йому самому «підставитися». Йому було байдуже, якщо невістка на нього образиться, але якщо син негативно відреагує — цього він не хотів.
— Тоді припини морочити мені голову й лягай спати! А якщо тобі знову щось збреде у голову, то сам і роби! Я більше не буду підставлятися заради тебе! — рішуче заявила йому Оксана Вадимівна.
Чоловік хотів сказати щось сердите у відповідь, адже звик, що улюблена дружина завжди бере на себе всі проблеми, а не він особисто. Але промовчав, бо зрозумів по її тону, що якщо він не зупиниться зараз, то сам отримає від неї, попри те, що вона майже втричі менша за нього.
Наступного дня Віталій Олександрович чекав сина з роботи. До дружини з цією темою більше не підходив, тож вирішив «напівголосно» вплинути на Віктора. План був простий: переконати сина, щоб Катя почала віддавати свекрам свою зарплатню, аби швидше накопичити на квартиру. На його думку, невістка надто багато витрачала на себе. Дружина повинна бути економною, у всьому себе обмежувати й думати лише про благо сім’ї, як Вітіна мати, а не про себе.
Віктор зазвичай приїжджав додому на годину раніше за дружину, але цього разу повернувся ще раніше. Виключили світло в районі, і кілька будівель залишилися без електрики за дві години до кінця робочого дня. Начальник відпустив працівників додому, бо робити було нічого.
— Вітя? — здивувався Віталій Олександрович, коли син зайшов у квартиру. — А ти чого так рано сьогодні приїхав?
— Та… на роботі проблеми зі світлом.
— Ось як? Хм… Ну, мабуть, це навіть на краще… — задумливо сказав батько.
— На краще? У якому сенсі, тату? Ти про що? — не зрозумів Віктор.
— Та я тут просто хотів з тобою дещо обговорити! Мати каже, щоб я не ліз до вас, але я вважаю, що так буде правильно!
— І про що цього разу? Катя пересолила солянку вчора? Чи, може, ти хочеш, щоб вона натерла твою колекцію монет? — зітхнувши, запитав Віктор.
Він давно зрозумів, що батько вставлятиме палиці у колеса його шлюбу, як тільки вони з Катею переїхали до батьківської квартири. Тому говорив із ним скептично, передбачаючи нові проблеми.
— А я що, сам безрукий, по-твоєму? Та й я ніколи в житті не дам їй навіть подивитися на свої монети!
— Тоді що ти хочеш, тату? Кажи вже, бо я хочу трохи відпочити до приїзду дружини, щоб повечеряти разом.
— Ви з нею такі закохані, що мені аж нудно на це дивитися! Ми з твоєю матір’ю ніколи такими не були! — зі зневагою скривився Віталій Олександрович.
— Мабуть, тому ти тоді й отримав від мами! — усміхнувся Вітя. — А якби ти був більш уважним і турботливим чоловіком, можливо, у вас усе було б добре!
— Ти давай-но мене життю не вчи! — рявкнув батько на Віктора.
— Ну… Ось і поговорили! — підсумував Вітя після крику батька.
— Що тут сталося?! — з панікою в очах вибігла у коридор Оксана Вадимівна. — Ви що тут влаштували? Хочете покричати — їдьте за місто! Там і кричіть стільки, скільки вам треба!
— Так все у нас нормально! — відмахнувся від дружини Віталій Олександрович, як від настирливої мухи.
— Все нормально?! Все нормально?! Та ти вже всіх дома дістав! І Вітю, і Катю… І мене теж!
— Це взагалі-то мій дім…
— Твої тут тільки меблі! — не дала йому договорити Оксана Вадимівна.
— ОТ ЯК?! — закричав Віталій Олександрович на дружину. — А нічого, що це моя квартира?! Нічого, що я…
— Віталя! Перестань голосити! Ти поводиш себе останнім часом, як ревнива жінка! — знову не дала договорити вона. — Катя не представляє загрози для нас чи нашого сина! Вона хороша дівчина, наша невістка! А ти не можеш з цим змиритися все ніяк!
— Я не розумію, чим Катя знову тобі не догодила, тату? — встряв у розмову Вітя. — Вона на роботі вкалує, і вдома теж постійно! Що вона ще має зробити, щоб ти, тату, нормально до неї ставився? Або, може, нам просто з’їхати, бо ми тобі тут заважаємо?
— Не неси дурниць! На орендованій квартирі ви на свою накопичите тільки через п’ятдесят років! — відмахнувся він від слів сина.
— А що тоді?
— Та от якраз про ваші накопичення я й хотів поговорити! Але ти почав зі мною сперечатися!
— Та тому що ти постійно тільки бурчиш на мене і мою дружину! Постійно тобі щось не подобається! — відповів Віталій Олександрович сину.
— Мені й не повинно подобатися все в цьому!
— Слухай, тату, я б ще зрозумів, якби мама негативно реагувала на мою дружину, чіплялася б до неї постійно! Але ні! У них, якраз — мир! А ось ти…
— Та я ж не сварюся з нею ніколи!
— Не сваришся, так! Але вічно незадоволений! Завжди тобі щось не подобається! Ми вже всі від цього втомилися! — заявив Вітя. — То що ти там хотів мені сказати щодо наших накопичень? Говори, і я піду відпочивати до приїзду дружини!
— Вітя, він чергову нісенітницю придумав! Не слухай його! — намагалася відвернути сина від батька Оксана Вадимівна.
— Дивись, ви накопичуєте, накопичуєте вже… Пристойно! А досі навіть на перший внесок не назбирали для покупки квартири! Так?
— Ну… Допустимо! І що? — не зрозумів Вітя.
— Я тут подумав, що для всіх було б краще, щоб ти і твоя Катя віддавали нам з мамою свої зарплати! Ви будете знати, де вони, але скористатися ними просто так не зможете! Та й твоя дружина хоч трохи підключиться до накопичень таким чином! А то тільки й робить, що цацки та пляшечки всякі купує, які потім місяцями мою ванну захламляють! Та й взагалі думає тільки про себе! — поступово почав розпалюватися батько.
А Оксана Вадимівна просто приклала руку до обличчя, показуючи, що їй соромно за чоловіка перед їхнім власним сином.
Вітя ж тільки нервово сміявся після тиради батька, а потім вже запитав його:
— Тату, а з чого ти взяв, що Катя ніяк не бере участь у накопиченнях на квартиру? Те, що вона щось собі купує… Ну, так нехай! Це її гроші, її зарплата! Вона любить слідкувати за собою! Мені самому приємно, що моя дружина завжди добре виглядає! І, між іншим, Катя заробляє трохи більше за мене, так що я до дружини взагалі не маю претензій! А ти, таке враження, просто заздриш!
— Хто заздрить?! Я?! — образився Віталій Олександрович.
— Так все, Віталю, йдемо! Ти сказав Віті все, що хотів, і твоя ідея була відкинута! Тож усе, припини псувати життя Вітиній родині!
— Ми! Ми з тобою його родина! — заперечив він дружині.
— Синочку, йди! Ми тут самі розберемося! — тихо сказала вона сину, а йому двічі повторювати не довелося.
Через пару годин після того, як Вітя зустрів Катю, вона повернулася додому з покупками. Вітя допоміг їй, трохи насварив за те, що вона не сказала, що збирається заїхати у магазин, і несла пакети від машини. Але у кінці кінців вони мирно пішли вечеряти. Після того, як Вітя помив за собою та за дружиною посуд, він їй сказав:
— Знаєш, що сьогодні мені вдома запропонували робити?
— І що ж? — піднявши одну брову, запитала вона.
— Зарплати наші віддавати на зберігання батькам! Мовляв, так ми швидше на свою квартиру накопимо!
— А крім моєї зарплати твоїм батькам більше нічого від мене не треба? Машину, може?!
Катя одразу сприйняла це в штики. Вона дуже не любила, коли хтось посягає на її власність, будь то чоловік, його батьки, її батьки чи ще хтось.
— Та тихо ти, заспокойся! Я пояснив, що це найгірша ідея, тож думаю, що батько найближчим часом до нас з тобою особливо чіплятися не буде!
— Добре б! А то вже… Ну дуже дістають його постійні придирки! Хочеться приїжджати додому і хоча б трохи відпочити, а не слухати, що я щось не так зробила!
— Я про це теж згадав! Не зовсім тими словами, але все ж! — усміхнувся Вітя Каті.
— Швидше б вже накопичити потрібну суму і виїхати звідси! Не зрозумій мене неправильно, у тебе чудова мама, і я дуже вдячна твоїм батькам, що дозволили тут пожити, але це виснажує більше за роботу! Там я хоча б гроші заробляю, а тут тільки звинувачення!
— Скоро вже! Ще пару місяців, і ми можемо йти у банк, дізнаватися про іпотеку! — відповів їй чоловік.
І після цього вони пішли в свою кімнату. Сьогодні до них більше ніхто не ліз і не чіплявся. Оксана Вадимівна гарно займала свого чоловіка.
Через три місяці, коли Вітя і Катя взяли квартиру в іпотеку і почали робити ремонт, Віталій Олександрович завів абсолютно іншу пісню. Тепер він не хотів, щоб син з невісткою переїжджали. Причин цього він нікому не казав, просто говорив, що не хоче цього. Але і Вітя, і Катя, і Оксана Вадимівна зрозуміли, що це єдина розвага для Віталія Олександровича, діставати дітей, і коли вони поїдуть, йому просто буде більше нічим зайнятися. Але що вже тут вдієш? Сам до цього їх підштовхував, от і вийшло, як він хотів, але йому знову все не подобається… Дивна людина…
