Дозвілля
Вони сиділи навпроти — дві колишні частини одного цілого, які тепер стали чужими об’єктами. Вона — з ідеальною поставою, у пальті, яке виглядало дорожчим, ніж її життя. Він — із втомленими очима та залисинами, які вже не приховати.
Вагон погойдувався, відбиваючи ритм серця, яке давно звикло битися вхолосту. Вона вже сиділа на
Дозвілля
— Так, це Ігорю, це Оксані, це Дениску… — вона зупинилася біля Софійки. — Ой, Юлечко, візьми малу до себе на коліна, бо стільців не вистачає. І дай їй зі своєї тарілки щось пожувати, вона ж все одно мало їсть.
Ми з Юлею два роки оббивали пороги кабінетів, щоб Софійка стала нашою донькою. Ми
Дозвілля
Сніжанко, дитино, це я! Тітка Галя! Ти була зовсім крихітною, коли… коли це сталося. Ми шукали тебе, але нас запевнили, що ти вже в надійній родині, що в тебе все добре
Я завжди знала, що тиша має свій смак. У дитячому будинку вона була солоною
Дозвілля
Андрій виявився людиною спокійною. Роботу робив мовчки, не конфліктував, зі старшими тримався стримано. Але була в ньому одна риса, яка всіх дивувала.
Кажуть, що батьків не обирають, але іноді здається, що саме вони обирають нашу долю.
Дозвілля
Я можу залишитися? — нарешті запитав він. — Без неї. Я поставлю її номер у режим обмеження, якщо треба. Я хочу навчитися бути самостійним чоловіком, а не синочком, який ховається за твоєю спиною
Це була звичайна субота, одна з тих, що мали б приносити спокій, але натомість
Дозвілля
— Тітко Валю, ми повернулися! — голос Павла вібрував від радості. — У нас новини. В Німеччині є центр, вони підтвердили, що візьмуться за випадок Олеся.
Олесь лежав нерухомо. Повіки були щільно стиснуті, але я відчувала — він не спить.
Дозвілля
Отже, я сувора? Жінка, якій не можна сказати правду? — перепитала я крижаним тоном.
Суботній ранок розпочинався за звичним сценарієм, що був відшліфований роками нашої спільної долі. Мій
Дозвілля
Знову відмовки! Я ж просив! Вона хвилюється, коли ми мовчимо! Ти ж знаєш її характер
Це була звичайна середа, одна з тих, що зливаються у нескінченну сіру стрічку, але
Дозвілля
— Ігорю, — Олена повернулася до чоловіка, і її тон став тихішим, але в ньому з’явилася сталева нотка. — Я поважаю той факт, що це твоя мама. Але якщо ти погоджуєшся з тим, що я тобі «не підходжу», то давай прямо зараз обговоримо твій переїзд.
— Це моя оселя, Надіє Іванівно. Моя особиста власність. Я купувала її за власні
Дозвілля
Я був упевнений, що схопив бога за бороду: кохана жінка, вірний друг, успішний бізнес. Залишалося тільки збудувати дім і виростити сина. Тоді я ще не знав про напис на персні царя Соломона: «І це теж мине».
На 78-му році життя не стало дідуся Григорія, маминого батька. Це був відсторонений, небалакучий

You cannot copy content of this page