Колоритний африканець розмахує перед носом картатим покривалом. Хвалить свій нехитрий крам ламаною італійською, вставляючи кілька слів англійською. Не мине й десяти хвилин, як інший темношкірий торговець спробує «втюхати» сонцезахисні окуляри. А коли й ця спроба провалиться, заволодіти моєю увагою спробує його землячка, яка запропонує заплести африканські косички… Зате готові страви, на відміну від України, по пляжу Розаліни Маре не розносять — ні тобі кукурудзи, ні варених креветок, ні пиріжків із м’ясом. Не пропонують навіть печива чи мінеральної води, пише “Високий замок”.
По той бік Адріатичного моря — Хорватія, і пляжі там переважно кам’янисті. А от узбережжя Розаліни Маре — пляжного курорту в Італії — піщане. Відпочивальників у полудень — небагато. Ховаються від палючого сонця під парасольками, у кафе або у затінку кедрів (цих дерев тут багато).
З першої до четвертої дня на вулицях – ні душі
З першої до четвертої дня у Розаліні триває сієста: зачинено продуктові крамниці, не працює парк розваг. Навіть на брамі поліцейського відділку висить колодка — відкриті лише двері храму та піцерій. Невеличке містечко, розташоване за 40 км від Венеції, яке можна пройти пішки за півтори години, живе переважно нічним життям. Коли на пляжі вже робити нічого, люди влаштовують променад центральною вулицею, їдять морозиво і піцу, згадують дитинство у салоні відеоігор (серед гральних автоматів трапляються справжні раритети кінця 1980-х-початку 1990-х), співають караоке (добірка пісень також 20−30-річної давності).
На таких атракціонах турист за вечір може спустити й 100 євро
У меню закладів харчування — переважно піца і паста, тобто макаронні вироби: від фузіллі («спіральок») до конкільє («мушель»). Пропонують також антипасто — закуски. Приміром, м’ясна нарізка, мариновані в олії овочі чи різні сорти хліба). Не дивуйтеся, якщо замовите пасту, а вам принесуть ще й порізаний багет… А от супів італійці практично не їдять. Шукали заклад, де готують «мінестроне» — легкий суп із сезонних овочів, у який місцеві часто додають рис або пасту (куди ж без неї). Так і не знайшли.
Заклади харчування варто обирати за відгуками в Інтернеті — так знизите ймовірність натрапити на «закоханого» піцайоло (майстра з випікання піци), який не пожалкує солі або забуде вчасно вийняти вашу вечерю з печі. Найдешевша піца (класична «Маргарита») коштує від 4,5 до 6 євро (140−190 гривень). Найдорожчі (з морепродуктами) — 13−15 євро (410−470 гривень). Коли береш одну піцу на двох, італійці не приховують здивування. У цій країні піца — страва на одну людину.
Уважно читайте, що входить до складу страви (меню переважно італійською, де-не-де — двомовне, італійською та англійською). Коли нам принесли замовлену піцу, подумала, що вона з кальмарами. Виявилося — з білою спаржею.
Хоч містечко й курортне, ціни доволі демократичні. Морозиво (одна кулька) коштує 2 євро (63 гривні). Дві кульки — 3 євро (95 гривень). Три — 4 євро (126 гривень), але його краще не брати. Продавці щедро накладають морозиво у вафельну склянку, і у спеку воно тане за лічені секунди. За півторалітрову пляшку мінералки заплатите лише 50 євроцентів (16 гривень). Йогурт (500 мл) коштує 1,3 євро (приблизно 42 гривні). Звернула увагу, що італійські виробники своїх споживачів не обманюють. Вага 100-грамової плитки шоколадки — 100 г, а не 90, як у нас. Молока у пляшці — літр, а не 900 мл.
У Розаліні — 23 пляжі, з них п’ять — «дикі». На приватні можна вільно зайти, а от полежати не вийде. Охорона пильнує за порядком. Заплатиш 15−18 євро (475−570 гривень) за оренду двох шезлонгів вкупі з парасолькою — і можеш вилежуватися на них, поки не стемніє. Соромитися, що ви бідака, який не може заплатити за лежак, не варто. На «диких» пляжах — стільки ж людей, скільки на платних. Серед бюджетних відпочивальників — багато німців, а також австрійців, які приїздять на відпочинок у Розаліну цілими сім’ями. Селяться у кемпінгу, у будиночках, розрахованих на шість осіб, де є все необхідне. За добу за проживання платять 70 євро (2200 гривень). Як розповіла керівник нашої групи Ольга Солодкова, безкоштовні пляжі обирають також вихідці з колишнього СРСР, яких курорт приваблює доступними цінами.
Ми з чоловіком жили у тризірковому готелі у двомісному номері. Не «Хілтон», звісно, але чисто, до пляжу йти п’ять хвилин і сніданок включений у вартість. Доба перебування у такому обійдеться у 56−67 євро (1700−2100 гривень).
Пляжі у Розаліні розділені низенькими дерев’яними парканчиками, однак біля самої кромки води можна спокійно перейти з одного на інший. Деякі з пляжів відзначені «блакитними» прапорцями — екологічними сертифікатами, які видає спеціальне Міжнародне журі за чистоту, наявність сертифікованих рятувальників, спеціальних пристосувань для осіб з фізичними вадами тощо. Пляжі й справді чисті. Відпочивальники не залишають після себе гори сміття (хоча на безкоштовних можна натрапити на недопалок чи корок від пляшки) і, будемо сподіватися, не ходять у туалет у море. Поблизу є достатня кількість безкоштовних і платних вбиралень, умивальників та душових.
Близько 9-ої вечора на пляж заїздить сміттєприбиральна техніка — і це наче сигнал, що пора збиратися додому. Хоча, звісно, ніхто відпочивальників не виганяє — можна й уночі купатися. Після заходу сонця оренда шезлонгів безкоштовна. Лежиш і милуєшся зоряним небом, вдихаєш морське повітря, слухаєш, як хвилі накочуються на берег. А на горизонті видніються круїзні лайнери — наче іграшкові.
